Елла

Прiт швидко повернувся i Елла знайшла потрiбну пляшечку.

– Вiдкрий рот. Не бiйся це допоможе.

Елла обережно напоiла дiвчинку, спорожнивши третину пляшечки.

– Тобi стане краще.

Соня витерла сльози i, злегка усмiхнувшись, заснула на руках Елли.

– І що з нею робити? – лорд Сатон як нiколи нервово ходив по кiмнатi, поглядаючи на сонце крiзь вiкно. – До ночi залишилось мало часу. Вона точно не прокинеться?

– Соня випила велику дозу. Я гадаю, днiв зо чотири вона буде спати. – вiдповiла Елла. – Але напевно я сказати не можу.

– Що ви думаете, сер Томас? – запитав Лорд Сатон.

– Я думаю, ii потрiбно убити поки е така можливiсть. – неквапливо вiдповiв лицар.

– Томас!

– Вибач, Елла, але другого такого шансу може не бути.

– Люди теж забажають ii смертi, коли дiзнаються правду. – тривожно промовив Френсiс Сатон.

– Ну то не розповiдайте iм. Дайте менi трохи часу.

– Для чого?

– Подумати, як мiнiмум. – голосно огризнулась Елла. – Я хочу iй допомогти. О, боги, як же болить голова.

– На жаль часу у нас обмаль. Я не хочу ризикувати. – рiшуче промовив лорд. – Сер Томас, зробiть це.

Чоловiк зробив кiлька крокiв до дверей, але йому перекрила дорогу чаклунка.

– Не змушуй робити тобi боляче. – вираз обличчя Елли, не змушував сумнiватись в ii рiшучостi.

Лицар поглянув на останнi променi заходу сонця i сховав меч.

– Добре.

Елла на мить заспокоiлась i цим скористався Томас, вiдштовхнувши дiвчинку у сторону. Лицар мчав по коридору, не озираючись на крики Елли.

До бiгши нарештi до кiмнати, Томас рiзко зупинився. Елла влетiла в нього, приставивши нiж до горла який встигла схопити зi столу.

– ЇЇ немае. І забери це вiд мене. На ньому залишки сиру. Ненавиджу сир.

Елла озирнулась. Сонi i справдi нiде не було. А за розчиненим вiкном лишень виднiлась перша зоря на небi.

Роздiл 3

Елла. Зiпсоване дзеркало

Портове мiстечко зустрiло рудоволосу дiвчину багном i рiзким запахом риби. Здавалось цей запах просочився скрiзь: в одяг, в землю, в будiвлi.

Не приховуючи вiдрази, Елла проштовхувалась крiзь натовп людей якi здавалось як мухи злетiлись на запах гнилого м’яса.

Ранковий ринок мiг задовiльнити забаганки усiх присутнiх. Хтось прийшов просто похизуватись уловом, хтось розбагатiти на необачному покупцю.

В такому натовпу завжди було чим поживитись, особливо малим хлопчиськам якi могли поцупити кiлька зайвих монет у зiвак.

Один чоловiк видався доволi спритним i спiймав злодюжку за руку.