Елла

– Приемний в тебе батько. – порушила тишу Елла, коли вони вiдiйшли подалi вiд ринку.

– Вiн нiколи не видiлявся доброзичливiстю тай пан Фрiмен був …е його гарним другом.

– Ти не знаеш як вiн зник?

– Нi. Одного ранку вiн просто не вийшов у море. А коли ми прийшли його шукати – в будинку нiкого не знайшли. Нiхто нiчого не бачив… Але…

– Але? – перепитала дiвчина.

– Всi говорять, що за цими викраденнями нiби стоять чаклуни, що нiби вони для чогось iм потрiбнi.

– Завжди у всьому виннi чаклуни.

Будинок Фрiмена знаходився майже пiд самим муром за яким знаходилась основна частина мiста. Нiчого особливого нi зовнi, анi всерединi Елла не помiтила. Елла продовжила шукати щось що могло допомогти в пошуках Едварда Фрiмена.

Не помiтно для Джека, дiвчина висипала на руки трохи бiлого порошку з мiшечка i, розтерши по долонях, почала проводити все довкола руками. Хлопець не вiдходив нi на крок, пильно стежачи за кожним рухом Елли, що неабияк дратувало ii.

Вiдчувши холод в долонях, дiвчина завмерла посерединi примiщення. Поглянувши пiд ноги, чаклунка швидко перевела погляд на Джека.

– Тут нiчого не змiнилось? – запитала Елла, нишпорячи в сумцi.

– Нi. Все як завжди. Що це в тебе? – здивовано поглянув Джек на мiшечок в руках дiвчини.

– Це? Нiчого такого. – спокiйно вiдповiла чаклунка, висипавши на долоню синiй порошок i швидко дмухнувши його на хлопця.

В одну мить юнак закляк на мiсцi, немов перетворився в камiнь.

– Так краще. – промовила дiвчина сама до себе.

Елла присiла, ретельно оглядаючи пiдлогу. Кiлька миттевостей i вона знайшла те що шукала: потайнi дверi приховували цiлу кiмнату пiд будинком. Стрибнувши донизу, дiвчина натрапила лишень на кiлька лопат в багнюцi, з десяток заготовлених факелiв, брудний стiл i бiльше нiчого в порожнiй темнiй ямi. Оглянувши все довкола, дiвчина посмiхнулась.

Елла вибралась назовнi i поглянула на хлопця.

Джек прийшов до тями, навiть нiчого не пiдозрюючи, продовжив спостерiгати за Еллою.

– Нiчого не звичного. Куди ж дядечко мiг зникнути? – вдаючи стурбованiсть, запитала чаклунка.

– Ми знайдемо тих хто за цим стоiть. – твердо промовив юнак. – Ми з iншими хлопцями патрулюемо вулицi по ночах. Рано чи пiзно ми iх знайдемо i тодi…

– Ой, як страшно. – про себе тихо промовила дiвчина.

Покинувши портовий район, Елла попрямувала у мiсто.