Елла

Один iз будинкiв, повнiстю зруйнований пiсля недавньоi пожежi, так i залишався пустувати нiкому непотрiбний, а на уцiлiлiй стiнi красувався напис «смерть чаклунам». По правдi пошкоджений будинок, на думку Елли, нiяк не видiлявся на фонi iнших – такi ж чорнi i напiвзруйнованi халупи як i iншi.

Чаклунка поволi рухалась далi, ловлячи на собi погляди незнайомцiв. Немов граючи на нервах, дiвчина широко посмiхалась незнайомцям, вiдповiдаючи на iхнi «привiтнi» косi спроби оцiнити дiвчину своiми очищами.

Граючись рудою косою, Елла дiйшла до будинку в якому тимчасово мешкала.

В примiщенi на неi очiкував благородно одягнений молодий чоловiк з кудрявим волоссям чорного масного кольору.

– Я вдячна тобi за житло, яке ти люб’язно надав, Пiтер, але це не дае тобi права вриватись в нього без дозволу.

– Хотiв тебе здивувати. – чоловiк дiстав iз-за спини букет тюльпанiв. – Тобi ж подобаються червонi?

– Так, але… – дiвчина нiяково взяла квiти. – Дякую. Дуже красивi.

Елла поцiлувала чоловiка в щоку, у вiдповiдь той лишень посмiхнувся.

– Вважай це вiддякую, за те, що ти так швидко прибула нам допомогти. – хлопець глибоко вдихнув, немов збираючись з думками. – Справi в мiстi настали не самi…

– До речi, я дещо знайшла в будинку рибака про якого ти розповiв. – Швидко урвавши потуги Пiтера щось розповiсти, Елла притиснулась до тiла юнака, не помiтно для нього дiставши iз за його спиною згорток паперу. – Можливо ти знаеш, що це.

– Схоже на карту. – Пiтер уважно оглядав папiр, на мить знiяковiвши вiдчувши на подих чаклунки.

 – Але не можу зрозумiти чого саме. Не схоже на план мiста чи чогось менi знайомого.

– На нiй е вiдмiтки. Можливо це якось пов’язано з тим як зникають люди. Іще в будинку е прихований погрiб в якому забагато зброi як для звичайного рибалки. Можливо все-таки той рибалка якось i з’явазаний iз пропажою людей. Чому ти взагалi вирiшив перевiрити саме його будинок?

– Вiн единий зi зниклих людей жив за мурами мiста. Менi здалось це пiдозрiливим. Вважай це iнтуiцiею… яка з п’ятоi спроби принесла плоди.

 – вiдповiв юнак, розглядаючи шмат паперу. – Ти повинна зустрiтись з моiм батьком. Вiн питав за тебе.

– Гаразд. Можливо твiй батько знае чого може бути ця мапа.

– Надiюсь. Я зайду за тобою увечерi. Тiльки одягнись в щось бiльш… жiноче. Люди i так розносять рiзнi чутки про лорда, а якщо тебе побачать в замку в такому виглядi…

– Я зрозумiла, вдягну щось елегантне.

– А де твiй тхiр? – Пiтер уважно оглянув кiмнату.