Елла

Скористувавшись нагодою, Елла зiбралась i з силами та кинулась тiкати. Вона бiгла повз завмерлих солдатiв для яких немов зупинився час. Все мiсто нiби в одну мить спинилось, очiкуючи сигналу продовжити рух. Арбалетний болт, пробивший плече, наконечником вийшов зi спини, заважаючи рухатись та причиняючи сильну бiль. Проте не дивлячись на це, кров зупинилась, зiбравшись в густий струмiнь чогось червоного на сукнi. Зелене сяйво, розрiзавши простiр позад дiвчини, поволi слабнуло. Елла бiгла не оглядаючись, але сили покидали ii.

Дiставшись непримiтного мiсця, у вузькому провулку мiж двома будинками, дiвчина вирiшила перевести подих, опершись об стiну будiвлi. Елла спробувала витягнути арбалетний болт, але натомiсть ледве стрималась, щоб не закричати.

По вулицi пробiг загiн солдат, не помiтивши дiвчину. Пiдвiвшись Елла продовжила рухатись далi, вона уявлення не мала куди рухатись, але залишатись тут було б помилкою.

Почувши дивний шум за спиною, чаклунка завмерла на мiсцi. Вона рiзко озирнулась i зустрiлась поглядом з Пiтером.

Хлопець один рухом прижав ii до стiни, тримаючи за горло.

– Чому ти це зробила, Елла? Я гадав, ти… ти. – молодий Хендерсон не мiг пiдiбрати слова. – Я гадав, тобi можна довiряти.

– Я…

Пiтер ледве встиг пiдхопити дiвчину, пом’якшивши падiння перед тим як вона, втративши свiдомiсть, впала на землю.

Елла прокинулась в м’якому, зручному лiжку в невеликiй кiмнатi. Хтось переодягнув ii в бiлу нiчну сорочку, а рану перебинтував.

В чотирьох стiнах окрiм лiжка i дверей бiльше нiчого не було. Дiвчина спробувала пiдвестись, але бiль в плечi прижав ii додолу. Зжавши зуби, дiвчина все таки встала i повiльно пiдiйшла до виходу, але дверi не пiддались.

– Вам допомогти? – пролунав iз-за дверей чоловiчий голос.

– Будьте ласкавi, вiдiмкнiть цi бiсовi дверi.

– Я пообiцяв Пiтеру Хендерсону, що ви не покинете примiщення до його повернення.

Елла оглянулась по кiмнатi, скривившись вiд побаченого.

– А якщо я пообiцяю, що не втечу.

 – промовила чаклунка якомога лагiднiше. – Ви мене випустите?

– Пообiцяеш? – трiшки повагавшись, запитав голос.

– Так!

Дверi вiдiмкнулись, не видавши жодного звуку. За ними виявився милий лiтнiй чоловiк з сивою бородою i лисиною на макiвцi.

– Швидко ж ти здався. Пiтеру потрiбно знайти розумнiшого слугу. – позловтiшалась Елла. – Де тут вихiд?

Чоловiк не вiдповiв, лише уважно роздивлявся дiвчину.

– Гаразд, сама знайду.