Елла

 – Я думав, що ти схожа на матiр, а не на батька

– Як добре ви знали батькiв? – на запитання дiвчини Волтер Купер лише голосно вiдпив чаю, нiчого не вiдповiвши. Еллi залишалось тiльки голосно зiтхнути. – Вибачте. Був важкий день,… тиждень… Який сьогоднi день?

– Перший день осенi.

– Мiсяць… – проговорила Елла, не моргаючи тривалий час. – Мiсяць, як прибула до цього проклятого мiста. Де я знаходжусь?

– Тут, в цьому мiсцi, я колись лiкував жителiв мiста i, хоч це було уже давно, в мене ще збереглись навички i потрiбнi ресурси.

Їхню розмову перервав Пiтер. Вiн увiйшов через дверi через якi Елла невдало спробувала утекти.

– Як вiн? Як вiн увiйшов?

Хлопець суворо поглянув на дiвчину, поклавши на стiл дивний згорток тканини.

– Чому вона тут? Я тобi сказав, щоб вона не виходила, якщо отямиться. – з докором промовив Пiтер до чоловiка. – Ми не можемо iй довiряти.

– То була не я. – випалила Елла.

– Не зрозумiв.

– Мене пiдставили.

– В кiмнатi з лордом ти була одна. Ви увiйшли разом, а покидала ти кiмнату ще з теплим тiлом лорда та з його кров’ю на ножi.

– Звiдки ти знаеш? Тебе там не було.

Елла з Пiтером говорили все голоснiше i голоснiше, майже кричачи один на одного.

– Ти вийшла з кiмната iз закривавленим кинджалом, а в лорда перерiзане горло. Як ти це поясниш?

– Там була iще одна дiвчина. Як же ii звуть?

– Іще одна? І хто вона? І куди зникла? – хлопець, опершись обома руками об стiл, пильно поглянув iй у вiчi.

– Сiла на гiгантського орла i полетiла до вулкана на островi Мендос. – Елла пiдвелась i теж поглянула Пiтеру в очi. – Можливо не будеш перебивати i одночасно задавати сотню питань. Я намагаюсь все пригадати.

– Ну, я очiкую.

– Лiлiт, Їi звуть Лiлiт. – пiсля тривалоi паузи промовила дiвчина. – Вона мене пiдставила.

– І хто вона?

– Проблема всiх ваших бiд. Це вона мною прикидалась. Вона була точною моею копiею. Я сам в це не могла повiрити, але вона якось вмiе копiювати чужу зовнiшнiсть.

– Я… – Пiтер на мить запнувся, продовживши кричати на дiвчину. – Ти хочеш, щоб я в це повiрив? І якщо так, то звiдки менi знати, що ти – це ти?

– Я це я! – спокiйно вiдповiла Елла.

– І це все?

– А що ти хочеш? – викрикнула дiвчина. – Хочеш, щоб я показала родиму пляму на сiдницi з написом « Я Елла Райс. То була не я».

– Дiти! – урвався терпець Волтеру.