Елла

 – Заспокойтесь! Елла, розповiдай все з самого початку, але спокiйно i зi всiма подробицями.

Дiвчина трiшки повагалась, але нарештi заспокоiлась i все детально розповiла. Хоча Пiтер увесь час з недовiрою спостерiгав за чаклункою, Елла закiнчила свою розповiдь.

– Я б хотiв у це повiрити, але… – юнак завагався. – Куп ти як вважаеш?

– Я iй вiрю. – вiдповiв чоловiк.

– Я хочу в це повiрити, але не можу.

– Тодi чому ти мене не видав одразу? Чому вiднiс мене Волтеру, щоб вiн мене вилiкував? Чому одразу не убив? Чи взагалi просто вiддав би батьку.

Молодий Хендерсон лише промовчав у вiдповiдь. Вiн не знав, шо вiдповiсти i в кiмнатi нависла тиша.

– Ти принiс? Це допоможе нам дiзнатись чи Елла говорить правду.? – запитав Волтер в Пiтера.

– Так. – хлопець розгорнув згорток, в якому виявилась нерухома Сноррi.

– Що з нею? Вона увесь час була там? Ти ранiше не мiг сказати? – викрикнула Елла, потягнувшись до тхора.

Пiтер вiдштовхнув дiвчину, змусивши ii схопитись за стiл, щоб не впасти.

– Ще раз так зробиш… – зцiпила зуби Елла.

– Я знайшов ii в свого батька. Ти… Інша ти говорила, що не взяла тварину з собою i, що вона наразi з батьком.

– Я нiколи не розлучаюсь зi Сноррi, ти ж знаеш. Минулий раз коли я тут була, я говорила тобi про це. А батька я не бачила уже кiлька рокiв. – похмуро додала дiвчина останнi слова, присiвши за стiл.

– Саме тому я захотiв поговорити з тобою i почути, що скажеш ти.

– Поговорив? Вiддай менi мою Сноррi i бiльше мене не побачиш.

– Не можу.

– Не можеш?

Елла скипiла i накинулась на хлопця, але Пiтер вчасно ii перехопив i кинув на стiл, не давши змоги пiдвестись, тримаючи нiж бiля горла дiвчини.

– Зробимо так! – спокiйно розпочав Пiтер. – Сноррi побуде у мене – в знак твоеi згоди. А ти менi тим часом допоможеш.

Елла вiдчувала холодне лезо на своiй шкiрi, легка неприязнь до хлопця швидко змiнилась на сильний страх.

– І як саме я тобi зможу допомогти? – нарештi видала дiвчина.

– Батько, щось задумав. А хочу дiзнатись що саме i переконати його цього не робити. Чи не дати йому це зробити. Останнiм часом вiн сам не свiй.

– Гаразд. Тiльки забери вiд мене нiж. Менi багато чого знадобиться. – чаклунка пiдвелась, провiвши долонею по шиi i озирнувшись. – Ти ж лiкар, Волтер? В тебе мають бути потрiбнi менi iнгредiенти.