Елла

І ще менi потрiбна трiшки хутра того Авантiйського ведмедя. Може знадобитись.

Елла йшла опустивши голову додолу в супроводi Пiтера. Мотузка натирала руки зв’язанi за спиною.

Вони поволi рухались вулицею в напрямку замку. Вартовi мовчки пропускали iх, кидаючи осудливi погляди на дiвчину.

– І це твiй план? Ти думае, хтось повiрить що я цiлий тиждень ходила в одному i тому ж платтi залите кров’ю? – прошепотiла Елла.

– В мене бiльше нiчого немае. Головне пройти до мого батька. Та й вже запiзно щось вигадувати.

 – хлопець сiпнув за мотузку. – Йди мовчки.

– А просто сказати: «Привiт, тато. Я хочу поговорити»? – продовжувала надокучати Елла.

– Вiн зi мною перестав розмовляти. В останне коли ми бачились я забрав у нього твою Сноррi.

– А як…

– Тихiше! Майже прийшли. – перервав юнак Еллу.

У супроводi солдатiв, вони дiйшли до зали. Де на них вже очiкував батько Пiтера. Рiчард Хендерсон сидiв в кiнцi примiщення на мiсцi де завжди приймав гостей лорд Стемфорд. Дверi замкнулись i Пiтер з Еллою виявились в оточенi п’яти воiнiв.

Пiтер тримаючись однiею рукою за зброю, вiльною пiдштовхнув дiвчину. Хендерсон старший мовчки сидiв на тронi, не подаючи жодних ознак зацiкавленiстю подiй.

– Батько! – викрикнув Пiтер. – Я спiймав ii. Я…

Із-за спини чоловiка з’явилась дiвчина на обличчi якоi здавалось пульсували вени на сiрому тлi шкiри. Усiвшись на колiнах Рiчарда, вона широко посмiхнулась.

– Це вона. – промовила Елла.

– Ви не приставляете як незручно i нудно було сидiти за спинкою крiсла.

 – Лiлiт грайливо потрясла рукою Рiчарда. – Мертвий вiн менi подобаеться куди бiльше.

Пiтер вихопив меч, i в туж мить схопились за зброi i воiни, якi зробили кiлька крокiв на зустрiч юнаку.

– Ой, а я гадала, ми поговоримо. – продовжила Лiлiт, зiстрибнувши на землю. – Як в тих старих спектаклях. Ігри розуму i все таке.

– Я тебе уб’ю. – прогримiли слова Пiтера луною по залi.

– Уже краще, але якось сухо. Занадто просто. – Лiлiт пiдвела голову в стелю. – Як тобi таке? Мiй меч, пiднятий рукою сповненою помстою, проткне твое нiжне тiло i…

В туж мить Елла вивiльнила руки i, вихопивши кiлька пляшечок з сумки на плечi хлопця, розбила одну об землю.

– Морта!

Чарiвна напiвпрозора стiна куполом накрила чаклунку з Пiтером.

– Шкода. Дуже шкода. – обурено промовила Лiлiт. – Я хотiла вам розповiсти, що Рiчард зробив з тими зникли людьми. Як придумав все це. І як поплатився за це. Чоловiк був з амбiцiями, але вони його i знищили.