Елла

Лiлiт дала знак убити хлопця i в туж мить все довкола завмерло. Очi Елли засвiтились зеленим сяйвом як i все довкола. Променi чарiвного свiтла простягнулись у всi можливi сторони, пронизуючи наскрiзь стiни.

Один iз зелених струменiв дотягнувся до Пiтера i, вихопивши у хлопця пляшечку, вилила з неi бiлу рiдину на юнака.

– Дагейр. – викрикнула Елла.

Пiтер перетворився у карликового ведмедя, також як у Волтера Купера. Чари, як i сили Елли, тривали недовго. Молодий Хендерсон у виглядi звiра легко звiльнився вiд ворожих обiймiв, розкинувши воiнiв у рiзнi сторони.

Хлопець накинувся на Лiлiт i вп’явся зубами в горло дiвчини, розриваючи плоть. Чаклунка закричала вiд болю, але звiр не зупинявся, рвучи i шматуючи ii допоки його не зупинила Елла.

В примiщення вбiгли ще воiни. Пiтер зубами вхопився за сукню Елли i допомiг ii встати. Дiвчина поглянула на нерухоме закривавлене тiло дiвчини. Вона знала, що це Лiлiт, але моторошно бачити свою копiю з розiрваним горлом в калюжi кровi.

Накульгуючи Елла, стрибнула на ведмедя i схопилась за шию.

Вони пробiгли крiзь воiнiв, зникнувши за стiнами замку.

– І що з ним тепер буде? – запитав Волтер Купер, дивлячись на Пiтера в образi звiра по якому грайливо стрибала Сноррi.

– Не знаю. – похмуро вiдповiла Елла. – Вiн уже другий день такий. Дiя чар мала закiнчитись в той же день, але… Я не знаю чому так.

Пiтер сидiв на лiжку як повноцiнна людина, сумно розглядаючи своi пазуристi лапи.

– Я хочу якнайшвидше забратись з цього мiста.

Заберу Пiта з собою. Знайдемо безпечне мiсце, а потiм буду шукати того хто пiдкаже, що робити.

– Це правильно. Правильно, що береш хлопця з собою. Рiчард мертвий, йому немае тут мiсця. Ходять чутки, що король особисто прибуде до мiста.

– Справ тут вистачае. Шкода, що ми так i не дiзнались хто насправдi за цим стояв, не думаю, що Лiлiт всiм заправляла.

– Не думай про це наразi. – Волтер сумно глянув на Пiтера. – Дай знати коли знайдете спокiйнiше мiсце.

– Не обiцяю, але спробую. Бувай Куп.

 – Елла обняла чоловiка. – Шкода, що все так сталось.

– Попiклуйся про Пiтера.

Роздiл 4.Соня

Сильний зустрiчний вiтер заважав бiгти молодiй русявiй дiвчинi, а трава сiкла не прикриттi спiдницею ноги. Краплини дощу неприемно били по обличчi. Холод i страх пiдганяв дiвчину все дужче i дужче. Соня не озиралась, але вiдчувала як пара вершникiв ii наздоганяють. Здавалось, от-от тупiт коней ii наздожене i промчиться крiзь неi, затоптавши в землю.