Сніг

А тут, виявляеться, живуть люди, котрi потрапили сюди давно, бо ж встигли адаптуватися. Надiя повернутися у космос танула.

– А ось i менший лаполюд, – з усмiшкою констатував вождь.

Гел кивнув. Лянгал пiдiйшов до них. Вождь промовив свое рiшення:

– Якщо хочете, можете жити з нами у печерах. Та нашi люди бояться всього незвичного. У нас був один змiнний, вiн пiшов рокiв iз десять тому, вижили. Тому я хотiв би зберiгати у таемницi вашi вiдмiнностi якомога довше.

– Добре, – погодився Гел.

Айре пiдбiг до батька, заховався за його ногами i мовчки визирав, вивчаючи людей, вдягнутих у хутро. Спочатку вiн подумав, що то також перевертнi-котики, дитина не одразу втямила, що то такий одяг. Малий потягнув татка за рукав светра.

– Вибачте, – з усмiшкою мовив Гел до Тоорла i Лянгала, i присiв до дитини.

– Татку, вони котики? А чому на двох ногах? – пошепки запитав Айре, притулившись до таткового вуха.

– Нi маленький, вони люди, то у них такий одяг, – вiдповiв Гел.

– Ура, санки! – Айре роздивився нарти i побiг до них.

Не встигла дiвчина-погонич його зупинити, як дитина повисла на шиi найлютiшого пса-вожака. Пес замахав хвостом i якось зi спiвчуттям i розумiнням подивився на Гела: мовляв, у мене такi щенята веселi були, от повиростали.

Тоорл i Лянгал здивовано дивилися на дитину-перевертня, що гралася з бiлими велетенськими собаками, i на батька-перевертня, котрий з посмiшкою спокiйно за тим спостерiгав. Тоорл навiть помiтив, як перевертень i вожак зграi подивилися одне на одного, наче порозумiлися два чоловiка i про дiтей поговорили. Подумав, що здалося, бо з таким ще не стикався.

– Ти не боiшся, що твою дитину розiрвуть нашi собаки? – запитав Тоорл.

– Я оберiгаю його вiд злих людей, а собаки його не образять.

Третiй чоловiк на iм’я Нат Рi стояв трохи осторонь, вiн був батьком дiвчини-погонича, яку звали Найя. З поваги до вождя, котрого все одно називав капiтаном, вiн спостерiгав за усiм, що вiдбувалося, мовчки. Вже й забув, як виглядають люди у розвинених свiтах. Але як виглядають тi, хто зазнав космiчноi аварii, ще пам’ятав. Ставився до новоприбулих зi спiвчуттям. Не забув тiеi ночi, коли його з товаришами викинули у долинi пiрати, що захопили пасажирський мiжгалактичний просторовий лайнер, на якому Нат Рi був навiгатором.

* * *

Отже, домовилися з мiсцевими переселитись у печерне селище. Готувалися до переiзду. Було декiлька речей, необхiдних мiсцевим. Тому вони взялися вивчати розбитий корабель.