Сніг

А ще був упольований вчора Гелом, як вони називали, зугл. У холодну пору, коли полювання печерних людей не завжди було вдалим, цiлий зугл мiг прогодувати плем’я два днi. Був iще елемент двигуна, який можна переробити на акумулятор, бо мав заряд енергii ще на рiк. Шкода, що тiеi енергii не вистачило б i на хвилину космiчних маневрувань. А ще Тоорлу потрiбною видалася пiчка, котру сконструювали Гел i Енне.

Нат Рi вхопився за набiр рiзних iнструментiв i запитливо подивився на Гела. Та багато чого могло знадобитись у господарствi вiдрiзаним вiд всесвiту людям. Тому домовилися приiхати до корабля ще кiлька разiв, щоб не залишати такi цiннi речi.

Керфi iдея переселитися до осiлих людей сподобалася. Вiн квапливо знайшов книжечку, у якiй описував усе, що з ним вiдбувалося, i декiлька ручок, якi ще могли писати, усе це розпихав по кишенях i був готовий до нових пригод та вражень. А от Енне сiла на канапу й демонстративно склала руки. Коли Гел присiв бiля дiвчини, вона пiдняла на нього очi, наповненi злими сльозами.

– Тут немае нiякоi цивiлiзацii, – Енне не запитувала, вона уточнювала. – І не було.

– Була, – запевнив вiн. – Але, на жаль, чомусь вона занепала.

– Чому ти не сказав ранiше?

– Та яка рiзниця, як тут жилося ранiше, якщо у них зараз немае космiчних кораблiв? – здивувався Керфi. – Та й не було ранiше. Чотириста рокiв тому тут справдi була цивiлiзацiя потужних магiв, вони подорожували завдяки чарам. Я колись про них читав… Але потiм згадки про них зникли. Може, хто i цiкавився iх долею, та у Пателлi i без того зараз весело…

– Чому ти не сказав ранiше?! – вигукнула Енне. – Ми нiколи не виберемося звiдси! Ми тут до смертi! А ти не сказав…

Гел обняв ii, дiвчина пручалась, потiм сама обняла його як дитина, що шукае захисту.

– Обiцяй, що ми виберемося звiдси, – шепотiла вона, вдарила його ще по дитячому тендiтною рукою у плече. – Обiцяй, що коли ми пiдемо до тiеi печери, не залишимося тут довiку.

– Обiцяю, – вiдповiв Гел.

Енне чомусь йому повiрила.

Керфi дивувала ii поведiнка: то плаче, то смiеться, то звинувачуе Гела у вбивствi, то вимагае вiд нього порятунку.

«Дивнi створiння – смертнi дiвчата», – подумав Керфi.

Та вiн не розумiв, чому Енне розмовляе з Гелом спокiйно, як з другом, а з ним, з Керфi, стосунки якось не складаються.

* * *

До печер було вiсiмнадцять фредо. Завантаженi всяким необхiдним для печерних людей добром нарти були важкими, тому люди бiгли поруч.