Біла ріка

Офiцери пiдганяли бiйцiв викриками:

– Твою мать, быстрее!

Солдати почали штурхати людей у спини, часом прикладами, щоб прискорити процес. Деякi люди падали, iх хапали за барки i пiдганяли копняками. Серед виселенцiв було багато старих, жiнок i малих дiтей. Коли вже всi погрузились, солдати позакривали борти, затягнули iх брезентом. Один iз офiцерiв, притримуючи шапку, пiдбiг до головноi машини, «вiллiса» начальника колони. Той, не виходячи з неi, випередив офiцера, що хотiв по «форме доложить».

– Ну что, готово?

Офiцер махнув головою:

– Так точно!

– Ну, тогда выезжаем! – вдаривши шофера по плечу, сказав командир.

Машини рушили, поступово розганяючись на гiрськiй дорозi. Офiцер дочекався останньоi машини i на ходу застрибнув у кабiну. Колона на великiй швидкостi рушила через Руську, ревли двигуни, колеса викидали на траву вздовж дороги грузи. Час вiд часу на цiй дорозi, хоч поблизу майже й не було сiл, траплялися люди. Бiля смереки стояв старий гуцул. Одною рукою вiн тримав клябуку.

Колона, машина за машиною, проiжджала повз нього, в кабiнах розгойдувались i пiдстрибували шофери, поруч сидiли офiцери в шапках з червоними зiрками. Деякi курили, iншi, смiючись, говорили мiж собою. Дiд проводжав кожну машину поглядом. Одну з них недбало закрили брезентом, i вiн розвiювався на вiтрi. Випадковий свiдок навiть зумiв роздивитись сiрi обличчя людей у кузовi, дитячi й старечi; деякi з них кутались у кожухи, а деякi були просто в куфайках. Старий перехрестився сам i перехрестив колону, що вже зникала на гiрськiй дорозi. В крайнiй машинi були Бiдочi.

Пiд Берегометом, на перевалi Шурден, колона зменшила швидкiсть. Здолавши геть розбиту дiлянку дороги, далi вже на повнiй швидкостi вони доiхали до Сторожинця. Це був найзручнiший шлях на Чернiвцi, бо через села на Вижницю, а особливо через перевал Нiмчич, iхати було небезпечно: там газдували «володарi смерекових лiсiв».

ГАЛІЦІЯНКА РЯТУЄ МИКУЦЮ. ЯСТРЕ[35 - Ястре – швидке.

]ПОВЕРНЕННЯ

Вже минуло декiлька мiсяцiв вiдтодi, як та жiнка з Галiцii прийшла до хати Петришканiв i сказала, щоб вони забрали свого Микуцю, бо вiн у неi без пам’ятi у гарячцi лежить.

Вони йшли лiсом. Було зимно. Микуця Кабюк нiс зброю, усi були змученi, голоднi. У Микуцi були мокрi ноги, бо перед тим, переходячи Черемош з Буковини на Галiцiю, пiд ним трiснув лiд i вiн по колiна провалився у рiку. На цiй сторонi вони щойно обстрiляли машину з поштою.