Біла ріка

Іншi казали, що вона кримська татарка. А втiм, ii про це не запитували, бо тут, на таборах, це не мало абсолютно нiякого значення. Тут важили тiльки сила i людянiсть. Вона забрала у Марii вiдро i потягнула ii за собою коридором, швидко прочинила якiсь дверi, й вони опинились у темнiй комiрцi. «Татарка» прошепотiла:

– Ты только не пугайся, девочка, я сейчас выпущу тебя через черный ход, а ты беги к родителям, и скажи им, чтобы они тебя больше сюда не пускали, потому что тот злой человек… собака он, а не человек… понимаешь, он зверь, он хочет тебя обидеть.

Марiя вiдразу зрозумiла, про кого говорила «татарка». То був здоровило-кочегар з великими руками й товстими долонями. Не раз вона вiдчувала на собi його хтивi погляди (у малоi якраз почали рости груди). Вiн уже перепиняв ii з якимись жартами, але дiвчина не розумiла росiйськоi, а вiн тiльки смiявся i прицмокував, тож Марiя швидко проходила повз нього, намагаючись навiть не дивитись у його бiк. Одного разу вiн боляче схопив ii за руку. Залишився великий синець.

Матрона у лазнi питала, звiдки вiн, але дочка боялась розповiсти правду: сказала, що забилася, коли стрибала з тепловозу. Також Марiя боялась, що той великий чоловiк зробить ii батькам зле. Тодi ii врятував офiцер, який раптово вийшов iз-за бараку, й кочегар вiдпустив ii зi словами: «Твое счастье, маленькая шлюха». І, вже вiдiйшовши вбiк, посмiхаючись, додав: «В другой раз не уйдешь». Це сталось так швидко, що вона навiть не встигла закричати. І вона боялась думати, що б на неi чекало, якби бiля бараку не з’явився той випадковий офiцер… Вiдтодi Марiя жила в страху.

«Татарка» знову заговорила, повiвши малу до чорного входу, вона все повторювала:

– Слышишь, беги! И обязательно расскажи родителям, чтобы они тебя одну не отпускали! Он зверь, ты понимаешь? Зверь! Он сейчас ждет тебя там, – i вона махнула рукою в iнший бiк. – Беги, моя дорогая.

І «татарка», всмiхнувшись, погладила малу по щоцi, вiдчинила дверi. Озираючись, Марiя щодуху побiгла вулицею мiж бараками, що iх уже поглинули сутiнки.

Сотнi лампочок, тихо хитаючись, освiтлювали входи до одноповерхових довгих будiвель. Над чоловiчою зоною, огородженою колючим дротом, свiтили прожектори. На вишках виднiлися силуети вартових у зимових шапках. Темнi снiговi хмари перекочувались небом. Ця зона лише додавала тривоги довколишнiм поселенням полiтичних.

Мала розповiла усе старим. Вдалося домовитись, щоб Марiю, якiй виповнилося лише чотирнадцять, перевели на шахту.