Біла ріка

– Чемна! – вона погладила доньку по головi й вони разом зайшли до хати.

УРАЛ. ТАБІР. МАРІЇНІ НІЧНИЦІ[38 - Нiчницi – нiчнi галюцинацii, привиди.]

У барацi зi стелi звисали великi бурульки. Трохи меншi можна було помiтити на щiльно розставлених двоярусних нарах. Вся вода в путнях, баняках та залiзних горщиках пiд ранок позамерзала, – було дуже холодно.

Матрона з Марiею вбрались у куфайки i швидко вийшли надвiр.

З чоловiчоi колонii, що була поруч iз бараками полiтичних виселенцiв, в один i той таки час виiжджала фiра з помиями, лушпинням вiд бараболi.

Жiнки вже давно знали про це i сокотили, щоб не пропустити. Коли фiра проiжджала по дорозi, всипанiй пiском вперемiш iз щебiнкою, смiття потрохи вивалювалось iз переповненого кузова, й жiнки збирали тi харчовi вiдходи, а потiм у бараку варили з них бовтанку.

Мати з дочкою стояли коло цегляного паркану, разом з ними – ще десятеро iнших жiнок. Фiра проiхала. Люди кинулися до шляху. Марiя нервово хапала лушпиння, загрiбаючи разом iз пiском та щебiнкою, ранила собi руки: з-пiд нiгтiв дiвчинки виступила кров.

Надвечiр зморена Марiя в куфайцi та чорнiй хустцi йшла сама з путнею в руцi вздовж залiзничноi колii до тоi староi iржавоi цистерни, звiдки вона та iншi полiтичнi набирали собi воду на побут протягом останнiх тижнiв. Дочекавшись своеi черги, мала залiзла на цистерну. Раптом вона почала рухатись, – дiвчина не одразу це помiтила. Поступово тепловоз набирав швидкiсть. Вздовж колii тягнувся пiд напругою паркан з колючого дроту – це був шлях до головноi чоловiчоi колонii, розташованоi по сусiдству з бараками полiтичних, якi працювали на мiсцевiй шахтi.

Жiнки, що лишилися коло колii, закричали малiй:

– Стрибай!

Марiя, мiцно стиснувши путню, вагалась, але вибору не було: в колонii сидiли чоловiки-рецидивiсти, й опинись вона там – ii б розiдрали. Ось-ось уже потяг мав перетнути заiзд до колонii, лишалося обмаль часу. Марiя наважилась i, спустившись драбиною нижче, спочатку кинула путню, а потiм i сама стрибнула на щебiнку при колii, боляче вдарившись.

Звiвшись на ноги, пiдiбрала путню та пiшла, накульгуючи, до бараку.

Наступного вечора Марiя вже вийшла на роботу – треба було поприбирати в лазнi. Тiльки-но зайшла в будiвлю, ii мiцно схопила за руку вже старша жiнка, яку позаочi називали «татаркою». Нiхто достеменно не знав, хто вона. Однi казали, що чеченка, i якимсь чином потрапила на Урал пiсля депортацii цього народу в Казахстан, одразу по закiнченнi другоi вiйни.