Біла ріка

Скрипаль заплющив очi й нiби цiлував свiй iнструмент; його довгi, густi сивi брови жалiсно здiймалися догори.

– Вжей то ся врадуе гiсть у дорозi. Гой дай Бог! Вжей гiсть у дорозi ай звiринка в полi. Гой дай Бог! Вжей звiринка в полi ай рибка в морi. Гой дай Бог! Вжей а третiй братчик ясне сонечко. Гой дай Бог! Вжей ай сонце каже нема на мене. Гой дай Бог! Вжей а я ек iзiду в недiлю рано. Гой дай Бог! Вжей то ся врадують церкви й костели. Гой дай Бог! Вжей церкви й костели, в церквах престоли. Гой дай Бог!

Закiнчуючи коляду, вони в один голос вигукнули:

– Вжей вiнчуемо й вас, по двору здоров’я, по двору здоров’я, а втiм многая лiта.

Христос ся рождае! – останнi слова вони вигукнули з особливим пiднесенням.

– Славiмо його! – вiдповiла Васюта й запросила колядникикiв до столу, але тi вiдмовилися. Стара дала колядникам наготованi до iхнього приходу гостинцi, й вони почали виходити на двiр; хтось буркотiв, що насилу iх знайшли у лiсi, й що такого снiгу нападало цього року, як нiколи.

Васюта пiшла за колядниками i крикнула Єленi:

– Єлена, вберес, i проведе коледникiв, шоб воне ненароком в потоке не зайшле.

Мала швидко взула чоботи на босу ногу, вдягла кожух i запалила лампу. Коли догнала колядникiв, то пiшла перша вгору, до лiсу, мов свiтлячок: вогник пострибував i часом губився мiж вiття дерев. П’янi дiди щось собi говорили i смiялися, один упав у снiг, двое його на силу поставили на ноги, смiючись. Так вони один за одним, хитаючись у рiзнi боки, зникли у лiсi. Вогника вже не було видно в лiсi, лише долiтали спiви, уривки коляди.

Онуфрiй з Іваном вийшли з хати, проводжаючи стриiв очима. Васюта хитала головою, але очi у неi смiялися. Та раптом стали сумнi, бо вже треба було прощатися з дiтьми.

– Онуфрiй, абес ти за малем дививсе. Ти знаеш, шо робеш!

– Мамо, не журiтсе, скоро буде нова вiйна. Американцi нападут на Совiти, а ми з того скористаемо, проголосемо самостiйну Украiну i будемо газдувати тут самi: без Румунii, Польщi та москалiв.

– Най буде так! Най, але у мене серце крову облеваетсе, ек собi подумаю, шо ве у лiсi…

Стара замовкла i ледь не розплакалась.

Тодi Онуфрiй хотiв ще щось сказати, але вона махнула рукою, зупиняючи сина:

– Добре, йде вже, тiлько за малем слiде!

І коли тi пiшли до лiсу, лишаючи за собою слiди на снiгу, вона сама до себе, хрестячись, прошепотiла:

– Господи, спаси i сохрани. Дочекавшись Єлени, вона спитала у неi:

– Ну шо, провела стриiв?

Та кивнула головою.