Біла ріка

Панотець читав Євангелiе. Федор, ставши на одне колiно, втупився у пiдлогу.

Отець завершив проповiдь. Люди цiлували вiдкрите Євангелiе, засовували мiж сторiнки Святого Письма паперовi грошi. Федор протиснувся крiзь натовп, поцiлував сторiнки книги i поклав грошi, а вже вертаючись, побачив ii. Вона стояла просто посеред церкви – Ялена Полек. Ця дiвчина була нiвроку файна: хлопцi по обидва береги Бiлого Черемоша сохнули за нею. Стояла вона зараз, мов гуцульська царiвна: волосся з файними гарналями[9 - Гарналi – шпилька для заколювання волосся.

] сховане пiд червоною хусткою, розшита бiсером сорочка, кожух, запаска, вишитi постоли з поцерками

. Нiжними блакитними очима вона на мить подивилися на Федора.

Перед службою Божою Васюта висповiдалась. Йдучи до закону, тримала руки на грудях, а в хустцi – пампухи, якi пiсля причастя, тут таки, в церквi, дала за простибiг якiйсь першiй-лiпшiй дитинi. Пiд дзвони люди почали виходити надвiр. Перед тим, як святити воду, вони мали тричi обiйти церкву з хресною ходою.

На самому виходi Федор знову зустрiвся поглядом з блакитними Ялениними очима. Вiн намагався не загубити ii серед людей, але його вiдволiк дяк, який сунув у руки корогов. На подвiр’i вже стояли з хоругвами Онуфрiй та Петро. Вони, дивлячись на брата, посмiхались. З церкви вийшов й Іван з фаною; йому було важко, бо держак корогви був зроблений з дуба, й Івана аж хитало в рiзнi боки, мов «п’еного». Федор йому це виговорив: «Ти, здохлеку малей, узевсе нести, то неси рiвно!». Старi, почувши цi слова, засмiялися. Поруч нiс фану малий Бiдоча. Федор його не зразу впiзнав. «Здаеться, його звати Олекса», – подумав вiн. Федор колись був у Малих Дiхтенцях, звiдки ця родина, i тодi малий виносив йому води попити: «Йо, йо, Олексiй». Був вiн блiдий з лиця, одного кольору з бiлим вбранням: кептарем, розшитим маленькими квiточками, бiлою сорочкою з вузенькою вишивкою вздовж гудзикiв, та бiлими портiницями. «Слабуе, сарака», – подумав собi Федор, але без жалю. Хреста нiс старший син багачiв Петришканiв з Довгополя, Микуця Кабюк, високий бiлявий хлопець з блакитними очима. Обходячи церкву з хоругвою, Федор усе видивлявся Ялену. Панотець почав святити воду. Все подвiр’я бiля церкви по-святковому заливало сонце. Федор тримав фану, на якiй було зображено пророка, i роздивлявся Ялену. Вона стояла мiж iншими жiнками, час вiд часу хрестилась. Панотець зачав занурювати дерев’яний рiзьблений хрест у воду, хор парафiян спiвав: часом фальшиво, але натхненно.