Біла ріка

– Де усi? – спитав Федьо, але, побачивши Ялену, вже не слухав малого. До неi пiдiйшов якийсь молодик, вони розговорилися. Ялена заливалась смiхом. Федор стиснув кулаки. Іван злякався, бо добре знав брата, i вирiшив, що краще кудись зникнути. Федор швидко розвернувся i пiшов. Хлопцi, що траплялися йому на дорозi, пропускали i обходили його, вiд грiха подалi. Бiля потоку вiн побачив Онуфрiя, який говорив з Леонтiем Кочерганом. У 1936 роцi Леонтiй був послом вiд краю, депутатом у Бухарестi, а жив у Стебнях. Федор став неподалiк.

Вичiкував, коли брат закiнчить розмову, – не хотiв сам йти з храму. Онуфрiй з Леонтiем довго про щось говорили. Федор нiчого не чув, лише потiм, коли вони прощалися, таки розчув Кочерганове напучування, щоб Онуфрiй якось зайшов i забрав книжки. На прощання вони обнялись.

Онуфрiй пiдiйшов до брата, посмiхаючись.

Федьо сердито спитав:

– Шо так довго? Шо стрею треба?

– Нiц! Даст менi одну кнежку почитати.

Обидва брати пiшли дорогою мовчки, Федор задумано прошепотiв:

– Нiчого доброго з того чiтання не буде.

Онуфрiй засмiявся. На дорозi iх догнав Іван, – вiн мав повнi кишенi чогось добренького. Пiд пахвою тримав образ, у ротi – когута.

– Дивiтсе, ек багато набрав у тех торговцiв!

І, наче забувши повiдомити головне:

– У спекулянтiв!

Онуфрiй од усього серця засмiявся. Федор, усмiхнувшись, додав:

– Циган малий, злодюга!

Бiля дороги стояли хлопцi: галiцiяни в капелюхах iз пiр’ям. Вони зневажливо дивилися на братiв Пойдашiв. Одiйшовши вiд гурту метрiв на п’ять, Іван обернувся i зарепетував:

– Тарелики – здохляки! Поцiлуйте мене у сраку!

Тi мовчки, з ненавистю, подивилися в iхнiй бiк.

– Оце зараз лешимо тебе самого, най тобi галiцiяни-тарелики копанцiв надают! – сказав зверхньо Федор. Іван йому заперечив:

– Та де! Я iм таких головец… – малий не закiнчив i почав махати кулаками, але закашлявся, аж пiвник випав з рота. Онуфрiй стукнув його по спинi.

– Байка, нiчого, у мене багато е, – сказав малий i засунув руку в торбу.

Поруч проiхала Фiра, повна людей. Фiрман вдарив коней батогом, брати зупинились.

– Йууу! А най вас… – крикнув фiрман, ще раз вдаривши коней батогом. Молодицi та малi дiвки почали голосно смiятися, побачивши братiв Пойдашiв край дороги. Серед дiвчат на фiрi була i Ялена. Вона, усмiхаючись, дивилася на Федора. Святково прикрашенi конi швидко бiгли вперед, яскравi червонi гушi

лiтали перед iхнiми очима, позаду бiгло мале лоша. Люди розходилися з храму.