Громадянин

Марення звичайно, в туалет захочеться набагато швидше, але запас, як мовиться, кишеню не тягне. На стегновi крiплення причепив обидва пiстолети, заздалегiдь перевiривши стан накопичувачiв – вiдчув себе впевненiше i потопав до вхiдного шлюзу, прихопивши заразом i дроiда – останнiй спритно перебирав суглобовими манiпуляторами, рухаючись поряд з фахiвцем.

– Так, тут щось нечисто – Макс стояв на краю кратера i дивився на його дно – у свiтлi плечових прожекторiв свого скафа воно теж залишалося чорним, не вiдбиваючи свiтло назад.

Доведеться подивитись зблизька на цю нелогiчнiсть… Бобик, поруч! – це так тимчасово звали дроiда.

А зблизька виявився ще один обман зору – дно «чорнiло» вертикально – ось такi фокуси видавав цей «морквяний» астероiд. Сама чорнота пояснювалася просто – це було, поза сумнiвом, штучною спорудою – перешкода, або люк всередину небесного тiла. Роздивляючись цю конструкцiю, новоспечений археолог приходив до думки про те, що вона йому нагадувала мембрану з павутино-подiбною структурою, «вплетеною» в матерiал перешкоди.

Поторкав обережно рукою – вiдчуття такi, неначе засовуеш руку у в'язку смолу – матерiал пропускав рукавичку скафа всередину неохоче, а вiдпускав ще бiльш неохоче.

– Як би не застрягти тут, як муха на липучцi – припала до мiсця аналогiя – i як ii вiдкрити? Тепер стала зрозумiла неординарна поведiнка промислового сканера – ця брила була явно штучною усерединi.

Глава 2

Штучний iнтелект древнього корабля вже давно втратив вiдлiк часу з того моменту, коли пiлот i единий розумний на його борту, зробив останнiй подих.

Вiдтодi корабель поступово помирав – навiть така наднадiйна технiка, яку робили його творцi – древня раса Де'галiр, що колись контролювала цю галактику, не могла зупинити час. Коли це було – десять тисяч рокiв назад або п'ятдесят тисяч рокiв назад, мозок корабля згадати не мiг – для нього поняття часу було вiдносним i другорядним. Вiн мiг iснувати ще довго – головне, щоб була енергiя для його псевдожиття.

Деякий час назад, знову ж таки, приблизно – пара сотня рокiв або тисяча – у нього стало наростати вiдчуття стурбованостi – головний реактор, як едине джерело його iснування, став зменшувати вироблення енергii. А енергiя для штучного розуму була усiм, тому, щоб максимально продовжити час свого iснування i виконати останнiй наказ свого пiлота, вiн став поступово вiдключати окремi секцii i примiщення корабля.