Еге ж…

Тепер ти мiй! Якщо тут тобi буде завтра, чекай, на цьому мiсцi…

* * *

– Ось вiн – справжнiй вихiд. Несказанi слова мають бути записанi. Якщо тут для тебе буде завтра. Якщо буде завтра! Треба почати писати казку тут i зараз.

В данiй ситуацii це говорiння з самим собою, як йому здалося, стало единим засобом вiд божевiлля.

Вiн витягнув iз рюкзака вологу газету:

– От, Тринда так Тринда. Газетка. Чистий лист. Тiльки назва «Гора№ 13».

Порвав ii на шматки. Взяв огризок олiвця…

– Тут i зараз, – Петро декiлька разiв повторив цi слова.

 – Так я й почну нову казку.

Вже було списано декiлька аркушiв. Пiдстругано разiв зо три олiвця. Петро Чорт все писав та писав свою казку, аж доки не закiнчилися шматки газети i не списався до пальцiв олiвець. Петро Чорт переможно тримав тринадцять аркушiв вологого паперу списаного словами, скорiше схожими на дитячi каракулi.

Тепер його крок через порiг печери був справжнiм. Променi вранiшнього сонця примусили примружити очi. Голос мольфара Тринди остаточно повернув йому реальнiсть:

– Здоров був.

Знайомся, моя помiчниця, Настуня. Молода ще, зелена. Та нiчого, буде з неi дiло. Настуня, а це i е той чорт, про якого я тобi розповiдав. Не даремно кажуть: «Не шукай чорта, вiн сам тебе знайде.»

Чорт нiяковiло потис дiвчинi руку:

– Петро. А де твiй хвiст?…

– Настуня. Смiшний ти Чорт. Папiрчики розстели на каменi. Хай сонечко пiдсушить твою нову казку, – дiвчина загадково посмiхнулася i поцiлувала Петра в щiчку. – Тепер ти мiй…

Як правильно iсти електроннi помiдори

– Дядьку, ви вже знаете, як правильно iсти електроннi помiдори? – запитав його сусiдський хлопчик Дмитрик.

Дмитрик грався у дворi разом зi своею сестричкою близнючкою Василинкою. Вони на своiх перших, чесно зароблених, канiкулах. Школярi, але з пiсочницею ще не розлучилися. Петро не раз розповiдав iм про електроннi овочi майбутнього. Тепер дiтлахи, захопленi цими казками, вирощували своi диво рослинки. Пригортали пiском кольоровi камiнцi. Поливали iх.

Потiм встромлювали поверх палички i чiпляли на них кульки.

* * *

Вiдпустка, яку вiн провiв у забутих здоровим глуздом селах, на пiвденних просторах краiни, вже в котре, змiнило його й так строкате життя, повне непередбачуваних курйозiв.

Вiдпочинок вдався. Свiже повiтря, якiсна натуральна iжа, неймовiрнi iсторii, новi знайомства, свiжi iдеi… Це не якiсь там столичнi буденнi теми про сiрих бичкiв. Останнiм часом вiн взяв за правило мандрувати пiшки.