Еге ж…

Чорт ходив босонiж, серед лiта одягнений в чорного, вивернутого кожуха i питав у перехожих: «Хто я?» А якийсь жартiвник вiзьми та й скажи йому: «Ти – чорт!» Щойно почувши це слово, Петро вiдразу втратив свiдомiсть.

Лiкарська комiсiя визнала його цiлком нормальним i життездатним. Згодом вiн отримав паспорт, в якому було записане його нове iм’я: Петро Петрович Чорт. Прописку дали йому в гуртожитку заводу залiзобетонних конструкцiй. Пiсля проходження всiх необхiдних процедур був зарахований на посаду контролера в метрополiтенi… У вiльний вiд роботи час вiн писав досить цiкавi казки.

Навiть вийшло друком декiлька його книжок. Вони так i називалися: «Казки Чорта».

Щороку, восени, Петро брав вiдпустку та подорожував краiною.

Цiеi весни вiн вирiшив податися в Карпатськi гори за новими сюжетами для своiх казок. Нiчого путнього поки що не знаходив, бо всi iсторii вже писанi-переписанi до нього. Хоча йому все ж пощастило. Однiеi погожоi днини, блукаючи лiсом, Петро зайшов дуже високо в гори. Вiн не сподiвався когось тут зустрiти, а даремно.

Може й не випадково натрапив на закинуту землянку, в якiй цiеi пори року поселявся мiсцевий мольфар Тринда.

* * *

Вже добряче набравшись, письменник уважно слухав розповiдь не менш п’яного мольфара, одягненого у сучасний спортивний костюм зеленого кольору. Довгi штани з широкими холошами, оздобленi трьома бiлими смужками по боках, що скорiше нагадували брюки-кльош бравого моряка, закривали його босi ноги. Неприкритими залишалися тiльки довгi пальцi.

Всi дванадцять… Начищенi до блиску чорнi мешти, стояли справа вiд дверей носками до виходу. Колоритностi образу додавала дуже старий гуцульський капелюх з бiлою пiр’iною.

Мольфар Тринда покурював глиняну люльку, поважно вiдаючи, своему гостю, дуже правдиву iсторiю Тринадцятоi гори. Зрiдка вiн замовкав аби випити з Петром чергову порцiю самогону. Дим вiн випускав, якимись чудернацькими фiгурками, схожими на звiрiв i дерева, щоразу посмiхаючись прищуреними, хитрими очима. Тiльки вони видавали настрiй старого, бо густа, довга борода приховувала майже все його обличчя.

Петро було намагався записувати розповiдь на мобiльний, але безуспiшно. Технiка вiдмовлялася працювати.

* * *

«Ти в Карпатах, синку. Жива магiя гiр. Тут ще й не таке бувае. Тринадцята гора. Проведу я тебе туди. Не переживай, напишеш ти свою казку. Чому тринадцята? Ця гора час вiд часу вибухае вулканом. Зникае безслiдно, а на ii мiсцi – нова – точна копiя попередньоi.