Пляшка в пляшці

Тiльки шматок вищезгаданого раритетного качана нiби перешкоджав вiльному витiканню. (Див. дод. № 3).

Вiд нестримного бажання скорiше випити, не намагався регулювати об’ем ковткiв. Горiлка врешт-решт, майже самоналивом, стiкала в його шлунок. Тою ж рукою – лiвою, затуляв рота, щоб не дати статися передчасному вiдригуванню, поставив вже порожню на стiл. Вiн це вiдчув, що порожня, бо горiлка не виливалася, вказуючи на важкодоступний волюнтаризм. Вона знову опинилася на столi, вже без горiлки i при цьому стакан не використовувався.

В нiй крiм шматка качану-раритету було лише повiтря, яке потрапило, до неi, опiсля витiкання попереднього рiдкого алкоголевмiсного вмiсту.

Йому залишилося навiщось взяти кришечку i використати ii за прямим призначенням. Не вагаючись так вiн i вчинив. Керуючись ознаками безглуздоi досконалостi, пляшку було вирiшено зберiгати про всяк випадок. Хоча був вже зовсiм п’яним i слабохарактерним, все ж взяв стакан зi столу i вирiшив повернути його тому в кого позичив… Вiн причисляв це до мистецтва – отримувати креактивне задоволення.

Скляний надщерблений стакан-гранчак опинився в тiй кишенi, де ранiше знаходилася пляшка повна горiлки з закрученою кришечкою за ходом годинниковоi стрiлки…

Всiлякi дотепи зникли. Дилема сплюндрованого маргенальною неспроможнiстю нiкчемно i невтiшно вирiшилася, незалежно вiд подальших опцiй стану алкогольного сп’янiння. Навiть опiсля, влучною бiлiбердою не спричинить цинiчного покращення, бо сам неквапливо захоче знову не лицемiрно повернути себе в подорож безвiсти – звiдки i матерiалiзував своi прихованi намiри не простого життевого клопоту.

Мiж iншими… напрочуд дивовижно, завбачливо i переконливо… Потвердiше б стояти на ногах.

Анафема химери свого життя… Ахiнея-покруч для тюхтiя, пiднятого на кпини собою ж. Нудно визначила iстину належностi i вибраний кредит довiри. Ревiзiя зазiхань закiнчилася… Все повинно залишатися… Себе не обдуриш… Не вигiдно… Все залишилось… Тiльки на деякий час приховане… за лаштунки чеснот… прийде черга… (див.

дод. № 8).

Вже добряче притлумлений мозок забажав нових квот. Безпосередньо згадати подробицi. Так, того, що було тодi. Костик почав нишпорити пiд нiжками столу. Вiн знав, що шукае. Але не знав пiд якою нiжкою знайде.

Знайшов на тому самому мiсцi… ТАМ… Пiд однiею з нiжок стола – пiд найкоротшою. Вiн пiдпирав ним стiл, аби рiвно-рiвнiсiнько стояв, тримаючись пiдлоги усiма чотирма кiнцiвками-нiжками. Знайшов свого Ктатаника.