Пляшка в пляшці

Лише як мiнiмалiзацiя оптимального регламенту артефактизацii подiй.

Концентрував увагу, на фiзичнi зусилля, якi прикладав для зрушення столу i дiставання з пiд його нiжки ктататника не адаптував для зосередження.

А ктататник мав зовнiшню форму завдяки iснуванню столу (вiрнiше його найкоротшiй нiжцi). І був нагадування кола зашивняного i товщину мав. Нагадував цилiндр сплюснутий зверху i гофрований, бо знаходився постiйно пiд пресом ваги столу. Якраз зовнiшнiми ознаками розмiру по периметру спiвпадало з нiжкою (найкоротшою) столу.

Зовсiм не вiдрiзнити на перший погляд. Не адаптований до реалiй кiмнати Костиковоi.

Ктататник (складалося таке враження) був продовженням ii i слугував пiдлогою i нiжкою (найкоротшою) Костикового столу. Такоi чiткоi вiдповiдностi розмiрiв Костик досяг вдало i навмисне. Спочатку заготовив попередньо матерiали для ктататика. Листками (листок – двi сторiнки) мали слугувати: фанера, папiр, картон, фольга, пластик, целофан, жесть, тканина, вата, скло, Все оце склав одне на одне акуратно i пiдклав пiд нiжку столу.

Всi залишки листiв, що виступали за краi нiжки вiдтяв. Рубав, рiзав, рвав руками. Але кiнцевий результат втiшним означав для себе. Ктататник був виготовлений i готовий для здiйснень намiрених Костиком. В кiнцi з’еднав все дротом з однiеi сторони крiзь отвiр, який теж сам зробив. Всим оцим сконсолiдованiсть свою виказував.

Ктататник таким чином виконував 2 (двi) функцii. Слугував своему створювачу ктататником(носiем констататцiй) i рiвноважив стiл.

Необхiднiсть свою не один раз доводячи…

Дiстав, iз пiд нiжки, свiй регламентований часом своiм, пережитий промiжок, нанесений на паперовий носiй. Не забув i про стiл. Для того, щоб той тримав рiвновагу, пiклування своi спрямував у його напрямку… Зняв iз своеi лiвоi ноги правий черевик(останнiм часом почав тiльки так носити взуття, щоб постiйно нагадувати собi таким чином, що ходити примушений по землi й живе на нiй, як усi iншi люди-земляни) i прилаштував пiд нiжку.

Залишив себе стояти босонiж однiею ногою на пiдлозi кiмнати. Ще одна його нога залишилася взутою у взуття, хоча i не для неi призначене. Їi теж вiдчував на пiдлозi.

Настав час концетрувати увагу на минулому прожитому насправдi: в думках, снах, мрiях, несвiдомому iснуванннi в своiй пiдсвiдомостi. Що було справжнiм, а що не зовсiм, не знав сам. Чiткоi межi не мав iне хотiв мати. Вiдомим неiснуючим, вважав iснування ii на той час.