Таємниці Ходвартса

Ну, Лiзка! Капець тобi! – загрозливо прошипiв Дмитро. Вiн хотiв схопити порушницю спокою i покарати ii, але зашпортався у ковдрi, що розкинулась на пiдлозi i впав, боляче вдаривши колiно.

Тут, прорвавшись крiзь музичнi рулади, якi досi голосно лунали у кiмнатi, задзвонив мобiльний, що лежав на тумбочцi бiля лiжка. Лiзка, яка дуже любила «поговорити» по телефону, кинулась до трубки з намiром захопити ii, але перечепившись за вчасно пiдставлену Соломкою ногу, залетiла пiд лiжко i там ображено засопiла, чого за музикою чути не було.

Дмитрик, стогнучи, пiднявся, виключив черговий попсовий хiт, який звучав з динамiкiв, i нарештi прийняв вхiдний дзвiнок. Несподiвана тиша надавила на вуха. Тим голоснiшим здалося привiтання iз телефонноi трубки. Соломка аж вiдсахнувся.

Привiт, старий! – репетував апарат. – Скiльки можна дрихнути! Вже сонце давно встало! – лунало звiдти.

Ага, i «розплилося наче жир у супi»! – тихо промовив Солом'янко, згадавши пiсню, за допомогою якоi його зранку розбудила Луiза.

Що!!?? Ти про що???!!! – занепокоiлась трубка, з якоi, здавалося, мало не вистрибнув Соломкiв найкращий друг – Андрiй Циганчук…

…Здавалося, вони дружили завжди. Їх мами навiть в пологовому будинку разом народжували. Там вони i познайомились! Дмитрикова матiнка розповiдала, що коли немовлят розповили i поклали поряд, то Циганчук загилив Солом'янку рожевою п'ятою по нозi, малий Дмитро Петрович вiдмахнувся, потрапивши Андрiевi в носа i обидва дружно заревiли, намагаючись перекричати один одного.

Як вiдомо, нiщо так не сприяе хлопчачiй дружбi як гарна бiйка! От з тих незапам'ятних часiв iх долi перетнулись в одну спiльну i хлопцi не уявляли життя без своеi другоi половинки. Інодi здавалося, що вони рiднi брати, хоча бiльше не схожих один на одного «родичiв» важко було уявити.

Циганчук повнiстю вiдповiдав своему прiзвищу, маючи iссиньо-чорне волосся, що трохи завивалося на кiнчиках, злегка горбкуватий нiс та пухкi вуста, над якими навiть в такому молодому вiцi можна було розгледiти темнуватi, рiдкi вусики.

Над його прiзвиськом, а воно мусить бути у кожного пацана, який себе поважае (так думав Андрiй), нiхто особливо не заморочувався. Змiнивши всього одну лiтеру у прiзвищi, ЦиганчУк перетворився на ЦигАнчика. Так i тягнулось нове

iм'я за ним по життю, наче жуйка, що приклеiлась до штанiв.