Сім днів і вузол смерті

Оскiльки нiхто достеменно не знав, у який день тижня, не кажучи вже про годину, народився той чи iнший об’ект, то комп’ютер знову видав загальнi описи, якi було лише побiжно проглянуто. Особлива увага припала лише на дати смертi, якi знову вiдповiдали iстинi. Вiнько продовжив звинувачувати Олега у пiдтасуваннi, i вони мало не побилися. Орест, органiзм якого краще вмiв тримати горiлку, трохи втихомирив опонентiв, розсадив подалi, але вони все одно пережбурлювалися iдкими фразами. Остання, примирлива, чарка навпаки наблизила всiх до того стану, у якому люди здатнi творити такi речi, за якi наступного ранку у кращому випадку червонiють.

Орест дочекався, поки Мегабайт виблюеться просто з вiкна, допомiг йому всiстися на робоче мiсце i, сам вiд себе того не очiкуючи, сказав:

– Я згадав точнi данi про народження однiею людини. Ти iх наперед знати не можеш. Подивимося, що скаже твоя програма.

Вiн продиктував годину, день, число, мiсяць i рiк чийогось народження, й Олег знову зацокав по клавiатурi.

Вiнько, невдоволено буркочучи, почав прибирати зi столу. Згорнувши огризки хлiба у смiтярку, вiн побрiв мити склянки. Коли ж повернувся, мимохiть спiткнувся поглядом об Ореста, що саме читав щойно роздрукований аркуш.

– Ну що там ще виповзло? – запитав вiн i хотiв було висмикнути папiр iз приятелевих рук, але раптом помiтив, що Орестове обличчя зблiдло, мов стiна.

– Вiньку, я закинув у комп’ютер данi на ще одну людину, – чужим голосом промовив Орест. – Поглянь на результат.

Вiньковi очi прагнули щось прочитати, але просякнутий алкоголем мозок вiдмовлявся спiвпрацювати з ними. Єдиним фрагментом, який рельефно виринув iз тексту i вгруз у свiдомiсть, стало останне речення: «Даний об’ект припинить земне iснування 7 березня 200… року о 18 годинi i 36 хвилин». І поки Вiнько прагнув переварити отриману iнформацiю, Орест запалив цигарку, присiв на край стола i, мовби у простiр, промовив:

– Сiм днiв…

– Що сiм днiв?

– Жити…

– Ти про що?

– Олег працював iз моiми вихiдними даними.

Розумiеш? Це я народився 26 сiчня 197… року о 10 годинi ранку. У четвер, у цьому мiстi.

Вiнько, здавалося, трохи протверезiв, зморщив чоло, потiм глянув на Мегабайта, який мирно спав, схиливши голову на стiл.

– Орку, це якась фiгня. Мегабайт завантажив нас звичайними дурницями. Вiд нього зараз все одно нiчого не доб’ешся. Давай викличемо таксi i роз’iдемося по хатах. А завтра, на тверезу голову, прийдемо сюди i розберемося.