Сім днів і вузол смерті

– Вiньку, я вiдчуваю, що це зовсiм не дурницi. Єдине, в чому з тобою можна погодитися, це те, що нам варто проспатися. Завтра пiд обiд я тобi зателефоную, здибаемося i нормально перебалакаемо з Олегом. Про всяк випадок.

Невдовзi запiзнiле таксi розчинилося в опiвнiчнiй темрявi.

День перший

Ранкове радiо – запеклий ворог людини з перепою. Голос диктора хiрургiчним скальпелем розпанахуе важкий сон, нахабно ставлячи перед фактом – наступний день розпочався. Але вставати ще рано, та й бажання такого нема, i навiть пiти й заткнути пельку цьому галасiевi лiньки, бо знаеш – зайвi рухи витрусять iз тебе залишки сну, а натомiсть подарують гострий бiль у скронях i потилицi.

«Хоч би кварту води здогадався бiля себе поставити,» – подумав Орест, i, поволi зсунувши ковдру, усвiдомив, що й роздягнутися у нього вчора не вистачило сил. Вiн дотягнувся до бра, клацнув вимикачем i свiтло рiзнуло йому вiчi гарячим суховiем. Оговтавшись, встав, почвалав на кухню i зопалу почав жлуктити воду, що, як завжди, мала iржавий присмак.

Вирiшив випити мiцного чаю i, шукаючи у кишенях сiрники, знайшов там i цигарки.

Нiкотин привнiс у Орестове мислення деяку свiтлiсть, i з пам’ятi почали виринати трохи нечiткi фрагменти вчорашнього вечора. Пиячили, базiкали, мучили комп’ютер.

Стоп!

Якась нова програма.

І раптом Орест здригнувся – вiн згадав усе.

Програма вiдтворення людського життя. Спочатку людей iз енциклопедii, знайомих, потiм його, Ореста.

Комп’ютер назвав дату його смертi.

Засвистiв чайник. Орест запарив улюблений цейлонський, знову потягся за цигаркою. Потiм вимкнув радiо. Дата його смертi. Дурницi. Це якась Мегабайтова штучка. Чорний жарт. Не може ж купа металу i пластику передбачати долю живоi людини. Не може. Чи може? Якби ця дата була перемiщеною у часi рокiв на сорок уперед, Орест би лише посмiявся. Але вона настане через сiм днiв. Тиждень. І тому смiятися важко.

Людина здатна сприймати факт лише чужоi смертi. Про свою думають навiженi i розчарованi.

А ще – невилiковно хворi, бо усвiдомлюють усю невiдворотнiсть долi. Але вони не знають дати. Тому й дякують Богу за кожен подарований день. А тут нема нi фiзичноi, нi психiчноi недуги. Є дата. А може це i е початком божевiлля? Треба розiбратися на тверезу голову. Сьогоднi ж.

Орест прагнув одiгнати своi думки, але вони поверталися, дзижчали, лiзли у голову, наче передосiннi напаснi мухи. Вiн випив чай, роздягся i пiрнув пiд ковдру. Треба ще помiркувати.