Ворог, або Гнів Божий

В той же час його офiцiйно позбавляють громадянства Радянського Союзу.

Французи не вiдчували себе щасливими, маючи в гостях таку одiозну фiгуру, якою був Лев Троцький. Влада Францii усвiдомлювала ризик, що його мiг завдати цей чоловiк державному устрою краiни, пропагуючи iдеi свiтовоi революцii. Тому наприкiнцi 1934 року Троцький був вимушений покинути Францiю i шукати собi нового притулку, який цього разу вiн знаходить у Норвегii.

Шантаж радянськоi влади стосовно норвезьких колег не залишав шансiв на спокiйне життя Троцького.

Оголосивши Норвегii, що СРСР не буде брати бiльше норвезькi оселедцi, радянська влада примусила iх iнтернувати Троцького, i його було iзольовано у невеличкому селi.

Новина, яка прийшла з далекоi Мексики, здалася тодi Троцькому справжнiм порятунком. 19 грудня 1936 року вiн iде з Норвегii на нафтоналивному танкерi «Руфь», який прибувае до мексиканського порту Тампiко 9 сiчня 1937 року.

Троцький оселяеться в будинку художника, лiдера комунiстичноi партii Мексики та його давнього друга Дiего Рiвери i художницi Фрiди Кало.

Саме в Мексицi його голови дiстанеться холодний льодоруб, занесений над ним Рамоном Меркадером, знаним у домi Троцького як канадський журналiст та бiзнесмен Френк Джексон. І що ж виходить?!

Зi слiв батька я розумiв, що в той час, як Меркадер убивав Троцького, десь поруч увесь час перебував мiй рiдний дiд.

– Вони ж його i знищили. Вже пiсля вiйни, бо нiкому не була потрiбна правда, яку вiн мiг розповiсти, – приголомшено мовив я до тата.

На це вiн тiльки ствердно хитнув головою i навiки заплющив своi очi.

Так, втративши батька, я здобув правду про нiколи не знаного мною дiда.

Я вдався до спогадiв про моiх мертвих, аби краще зрозумiти себе живого.

Той шлях, на який я вийшов пiд час вiйни, вже не мав звороту. Вiн прямував до кiнцевоi мети, до того пункту, з якого не iснуе вороття, бо там лишень смерть i справедливiсть. І якщо першу ми дарували ворогу, то другу жадали вiддати тiй единiй, заради якоi все i почалось.

Ми йшли за Украiну, одвiчно трагiчну i несамовито палку, бо не вмiли жити, цураючись того, що народились на цiй Богом нам данiй землi.

Іншоi в нас просто не було.

* * *

Те що нам не дадуть виконати заплановане, ми зрозумiли пiсля Мiнських угод лютого 2015 року. Тодi я ще не знав про партiю, яку грали сильнi свiту цього. Були здогадки, гiпотези, що США не пробачать Кремлю його зухвальства, але я не володiв на той момент достовiрною iнформацiею.