Ворог, або Гнів Божий

Я дивився на нашого президента i порiвнював з тим моложавим чоловiком, який на початку лiта виголосив найсильнiшу iнавгурацiйну промову за всю iсторiю незалежностi Украiни. З екрану мого лептопу споглядав сивий, змучений старий дiд. А йому ж навiть ще пiвста не виповнилося! Була то втома спричинена тяжкою працею чи протистоянням з кланами украiнського полiтикуму, а основне – з Росiею, але з iншого боку i з Заходом у його небажаннi допомагати нам? Я не знав вiдповiдi, проте розумiв, що влада втрачала своi шанси дочекатися нових виборiв, аби виграти чи навiть просто взяти в них участь, бо краiна летiла в прiрву.

До шаленого знецiнення гривнi й першого побиття мiлiцiею мiтингувальникiв бiля будiвлi Нацiонального банку залишався приблизно тиждень.

Друга половина мого рацiо бачила в тих фото, що так активно поширювалися мережею, банальну манiпуляцiю. Нiбито хотiли сказати: «Дивiться який вiн – втомлений, знедолений, весь у думах про державу». І це насторожувало, викликаючи як пiдозру, так i зневагу.

«З iншого боку, якби обрали ту жiночку, вже б давно споглядали на Расею з правого берегу Днiпра. Правда, все б обiйшлося при мiнiмальних людських втратах», – говорив я собi i знову собi ж заперечував, бо ii затяжне мовчання спонукало до роздумiв.

«Вона ще скаже свое слово. Вона ще зiграе партiю на могилах тих, хто зрадив ii в доленосну мить», – думав я.

Росiйський правитель не бажав виконувати жодних домовленостей, свiдомо йдучи на брехню, новi жертви, зради та вiйни. Ми не могли розмовляти мовою дипломатii з тим, хто чуе тiльки голос ракет та кулеметiв.

Ми не мали права гаяти час, пестячи iлюзiйнi сподiвання, що ворог змiнить свою позицiю.

– Таких, як вiн, змiнюе виключно черга з АК-47. Все iнше, до лампочки! – сердито казав я.

Його називали Мiллю, Крабом, Хапутiним, Капутiним, Малюком Цахесом, Кремлiвським Карликом, Путлером, врештi-решт, Ботоксом, посилали у далекий шлях на три добре усiм вiдомi лiтери, спiвали пiсню, в якiй казали, що вiн Х…ло, кричали про його недосконалiсть, комплекси, психiчнi розлади, манiакальнi iдеi, але правда залишалася лишень в тому, що поки украiнцi займалися народною творчiстю, а слiпий та лiнивий Захiд все ще сподiвався на мирний шлях, президент Росii був ефективним загарбником, який мав чiтку цiль i не шкодував витрачати шаленi ресурси для ii досягнення.

Ми довго воювали, щодня втрачаючи украiнську молодiсть, кращий генофонд нацii, але тiй вiйнi не було видно нi кiнця, нi жодного краю.