Ворог, або Гнів Божий

І в той момент, як я казав це, Іван Принцип бив кулаком по столу:

– Не буде iм Гааги! Нiколи й нiзащо! Ми повиннi влаштувати iм свiй «Гнiв Божий».

Вперше фраза про «Гнiв Божий» пролунала все в тому ж «Суаре» десь на початку серпня, коли тiльки-но починався Іловайський котел. Спершу я не сприйняв слова Івана серйозно, але пiсля того як кiлькiсть зрадникiв i лицемiрiв почала зростати у геометричнiй прогресii, я призадумався.

– Не вiр нiкому, Женька, – казав менi Принцип. – Вони усi паскуди. За три рублi готовi матiр рiдну продати.

Ти думаеш, вони здатнi змiнити систему? Хера лисого! Такi ж ненажери, як i попередники. Одним усi свiтом мазанi. Чхати iм на державу, тебе, мене, ось ту бабусю, – показував вiн рукою на згорблену стару, що продавала квiти на перехрестi Артема та Воровського. – Реформи, змiни, Європа. А де тi реформи? Де та Європа? Що гарного ми отримали вiд неi?

– Новi комунальнi тарифи та iхню стурбованiсть iз занепокоенiстю.

– Отож-бо й воно.

– Крим здали, а зараз на черзi й Донбас.

І знаеш, я вiдгородив би ту територiю й розпочав би модернiзацiю, аби вбити iх показовим економiчним ростом.

– Один в полi не воiн.

– Звiсно, що нi, – зi злiстю спльовував Принцип.

– Та й Москва не дасть нам цього зробити. Тiльки-но почнемо трiшки вилазити з фiнансовоi та соцiальноi прiрви, вона, паскуда така, збiльшуватиме свою вiйськову присутнiсть.

– Тому тiльки «Гнiв Божий», – казав Принцип.

Ми багато говорили про нову владу, державу, занепад i агресора й що бiльше робили висновкiв, то чiткiше вимальовувалася наша iдея, план «Гнiву Божого» по-украiнськи, бо тiльки так ми могли покарати нашого лютого ворога, що не зупинявся у своему бажаннi й надалi називати нас братським народом брудним своiм ротом в той час, як кривавими руками продовжував вбивати наших дiтей, жiнок та чоловiкiв.

Зайшовши до «Суаре», я побачив Принципа. Ми обнялися з ним i сiли за стiл. Перед Іваном вже стояв келих свiжого бельгiйського пива. Я теж замовив собi один.

– Нечипайло трiшки запiзнюеться.

Його друга половина вирiшила вкотре з’ясувати вiдносини та нагадати нашому бiдолашному, що саме вiн зiпсував iй усе життя, – сказав Принцип.

На те я тiльки кивнув головою i, коли менi принесли келих пива, запропонував тост:

– За нас, друже! Дай Бог пережити цю вiйну, аби й надалi псувати життя вродливим жiнкам.

Ми випили. Принцип закурив i випустив хмарку сивого диму.

– Ну як там справи? – запитав вiн мене.

Я подивився на нього.