Ворог, або Гнів Божий

Принцип почув мене, а значить, я ще залишався непоганим актором, який вмiв приховувати справжнi почуття, думки та бажання.

– Гаразд, – сказав я, витримавши паузу. – Наразi стоiть питання залучення людей зi сторони.

– Ви маете на увазi…

– Я маю на увазi усiх, – перебив я Нечипайла.

– Тiльки агентура, iнформатори. Лiквiдацiю не можна доручати чужим, – висловив свою думку полковник Мирон.

– Згоден, – сказав Принцип.

– Заперечу, бо знаю декiлька варiантiв, якi найкращi в цiй справi. Так само, вони не поступаються своiм принципам честi в питаннi конфiденцiйностi, – зазначив Нечипайло.

– Обговорiмо пiзнiше, – сказав я. – Тепер повернiмося до деталей нашого першого завдання.

Усi замовкли, готовi слухати мене, але я не знав, з чого, чорти забирай, менi починати. Але Бульдог був бульдогом, i тому перша фраза матерiалiзувалася сама, наче й мимоволi, несвiдомо, проте у досить доречний момент, коли пауза затягувалася та обiцяла незручну ситуацiю.

– Ми почнемо з простого – з вiдвертих зрадникiв.

У разi успiху перших двох лiквiдацiй переходимо на польових командирiв, особливо тих, хто приiхав до нас незваним гостем. За тим – знову два-три зрадники. Потiм затишшя десь на мiсяць. А пiсля – наносимо удар по керiвництву терористiв. Скiльки на сьогоднi ми вже маемо людей в мережi?

– Десять. Включно з нами, – сказав Мирон.

Десять людей i я одинадцятий. Забiяка – дванадцять.

– Хто вони? Менi потрiбнi iхнi досье.

– Вже пiдготував, – сказав Принцип.

У вiдповiдь я кивнув йому головою.

– А що будемо робити з ФСБ, ГРУ, врештi-решт, iз росiйськими iнструкторами? – запитав Нечипайло.

Я задумався. Воювати з представниками ще вчора, здавалося б, братського народу виявилося справою нелегкою. Навiть для тих, у кого найжорсткiша вдача та сталевi нерви. Украiнцi, ми добрi за своею суттю, iнодi часто пробачаемо те, чого нiколи не варто пробачати, посмiхаемося ворогу, який тiльки й чекае моменту, аби ми повернулися до нього спиною, щоби вiн мiг встромити свого гострого ножа мiж нашi украiнськi лопатки.

Нечипайло та Принцип пiдходили для операцii «Ворог» як нiхто iнший, бо нiколи не мали жодного стосунку до КДБ. Вони народилися в останнi роки Радянського Союзу i присягали виключно на вiрнiсть однiеi держави – Украiни. Що ж стосуеться мене чи полковника Мирона, не буду лукавити, адже колись давно ми присягали на вiрнiсть партii та Радянського Союзу. Ми знали багатьох з тих, хто сьогоднi воював проти нас, бо десятилiття тому ми вважалися друзями.