Ворог, або Гнів Божий

Моя думка впиралася в тезу, що такими iх зробить тiльки страх перед силою держави.

Полковника Ігорiна ми внесли до списку не випадково. Вiн заслужив таке право державною зрадою та роботою в iнтересах агресора й ворога. В жодному випадку Ігорiн не припустився помилки. Замiсть нього це зробили його жiнки, якi починаючи з осенi 2014 року з головою кинулися в шабаш бутикiв, розваг та дорогих спортклубiв. А пiзнiше дружина дiйшла думки, що Ігорiн повинен залишатися в минулому. Майбутне ж вона бачила в Європi, з новим чоловiком i донькою, котра на лiто закiнчувала навчання в школi.

Сам же Ігорiн знати про те не мiг, бо увесь час перебував на Донбасi, в секретному штабi МО, до якого ми так i не змогли пiдiйти. Ми добре перевiрили iнформацiю щодо його мiсцеперебування. Помилки не було. Але виникало питання: чому мовчали про це куратори Ігорiна з Луб’янськоi площi? Де тут причаiлася загадка?

З кожним днем доля полковника Ігорiна цiкавила мене дедалi бiльше. І не тому що вiн був зрадником. Причина ховалася в iншому.

В його патологiчнiй жадiбностi до грошей, якi вiн навiть не мав змоги витрати, бо на Донбасi початку 2015 року було тяжко знайти принагiдну крамницю, яка могла б запропонувати вишуканий товар елiтного класу.

Ігорiн координував артилерiйськi бригади Збройних сил Украiни в зонi АТО. В свою чергу, артилерiя розчищала шлях для вiйська, танкових з’еднань, добровольчих батальйонiв. Зрадник володiв великим масивом iнформацii щодо дислокацii та тактичних намiрiв украiнських з’еднань.

В першi мiсяцi вiйни проблема зради щодо наших позицiй та передислокацiй була однiею з найтяжчих та найганебнiших. Офiцери Украiни за американськi долари продавала державу Росii!

Росiя ж контролювала Ігорiна i таких як вiн. Полковник постачав ворогу iнформацiю про танки, добровольчi батальйони, бронетранспортери, ударнi групи, але аж нiяк про артилерiю. Як ми виявили пiзнiше, таку схему розробило ФСБ, аби якомога довше тримати крота у нашiй зубожiлiй норцi. І ось настав час виманити ту тварюку з його схованки, аби справедливiсть наздогнала покидька.

Хтось скаже, що в моiх словах занадто багато ура-патрiотизму. Але я змушений дотримуватися лiнii, яку обрав вночi, коли ми отримали «привiт з Новоросii», трясця iхнiй матерi! Навiть iз собою я маю бути послiдовним. Мотив повинен спiввiдноситися з жертвою, аби не виникало зайвих питань.

– Яким чином плануете це зробити? – врештi-решт, запитав я пiдлеглих офiцерiв.

– Є одна задумка.