Ворог, або Гнів Божий

Будемо апробувати, – вiдповiв за всiх Мирон.

– Щось цiкаве? – запитав я.

– Може бути, – сказав Нечипайло. – До штабу iде група нових людей. Один з них – старий приятель одного друга. Ось ми хочемо запросити його до нiчного клубу, аби вiдсвяткувати вiд’iзд.

– Не зрозумiв. Яка тут логiка?

– Доволi проста. Будемо фотографуватися. А якраз за сусiднiм столиком вiдбудеться банкет, влаштований дружиною нашого Ігорiна для ii нових подруг – мешканок нiчного Киева, свiтських левиць i гламурних утриманок.

По приiздi за декiлька днiв наш приятель, граючись телефоном, покаже Ігорiну, як його проводжали справжнi друзi.

– І той побачить свою кралю в оточеннi таких же iстот, – сказав я.

– Саме так, – пiдтвердив Принцип, i ми засмiялися, наче напарники по синхронному плаванню. Тiльки ми не плили. Ми грали зi смертю та життям.

– Вiн не втримаеться, – сказав Нечипайло. – Зiрветься й поспiшатиме до Киева, аби покарати свою курву. Ось по дорозi ми його i перехопимо.

На черзi була перша справа, i ми не мали права на помилку.

* * *

Про смерть полковника Ігорiна я дiзнався зi стрiчки новин вiдомого украiнського iнтернет-сайту. Був четвер, сiрий, непривiтний ранок березня, коли хочеться спати i нiжитися в теплi, а не йти мокрими вiд талого снiгу вулицями. У повiдомленнi йшлося про трагiчну загибель високопосадовця Мiнiстерства оборони Украiни, який став жертвою власноi необачностi. Полковник упав на колii харкiвського метрополiтену i не змiг пiднятися, а за хвилину його розчавив потяг.

Сталося це на очах десяткiв свiдкiв i тому для правоохоронцiв справа була зрозумiлою i потребувала лишень одного – закриття. Так i було зроблено за декiлька днiв.

ЗМІ не могли знати, що перед тим як спуститися до харкiвськоi пiдземки, Ігорiн добре попоiв у затишному ресторанi. Вiн не вживав алкоголю, а пив виключно соки. Закiнчивши з десертом, вiн оплатив рахунок, зайшов до вбиральнi, провiв там хвилини зо три, а потiм рушив до метро. Коли вiн стояв i чекав на потяг, в нього раптово сталося запаморочення i вiн почав падати вниз.

Ігорiн намагався встати, але тiло не слухалося, голову кружляли злi демони й сильний препарат, вироблений у таемних лабораторiях Ізраiлю, який зникае з органiзму людини за годину пiсля прийняття, не залишаючи жодних шансiв правоохоронцям встановити iстину причину смертi.

Пiзнiше, у розмовах зi своiми знайомими з Генштабу та мiнiстерства, я чув, що Ігорiн сам винен.