Ворог, або Гнів Божий

Лунали тези щодо зацiкавленостi великих генералiв у закриттi справи, аби не виносити смiття на розсуд громадськостi. Так i зробили. Забули та проiхали. Закопали й поспiвчували, а наш потяг рушив далi, правда один зрадник навiки зiйшов з дистанцii.

Квiтень увiрвався до Киева холодними дощами. За тиждень мала бути Пасха. Принцип з Нечипайлом збиралися на Донбас. Мирон зi мною вiдлiтав до Женеви. Я не мав намiру брати усi грошi тiльки у Забiяки. То було б неправильно i повнiстю б суперечило моiм життевим позицiям.

У цьому свiтi блукали й iншi люди, якi нiколи б менi не вiдмовили.

Я добре пам’ятаю наш останнiй вечiр, коли менi спало на думку влаштувати для хлопцiв маленьке свято.

– Люба, менi потрiбна твоя допомога, – звернувся я до дружини.

Вона блимнула на мене своiми зеленими, котячими очима, i ii вуста склалися у хтивiй посмiшцi.

– До ваш послуг, пане генерале, – сказала вона.

Я пiдiйшов до неi ззаду i обiйняв за талiю. Поволi моi руки почали гладити ii животик, пiдiймаючись до грудей, якi вже за мить опинилися у моiй владi.

– Менi потрiбнi твоi подруги…

– Що це ще за фокуси?! – спробувала вона обуритися i вирватися з моiх обiйм.

– Це значить, сонечко, що днями у нас буде вечеря. Прийдуть моi близькi друзi. Ми будемо говорити виключно про приемнi речi в компанii гарних жiнок, слухати музику, танцювати, насолоджуватися миттевостями життя.

– Вони теж генерали? – вона розвернулася до мене i мiцно вхопила мене мiж нiг.

Я подивився на неi. Не знаю, чого бiльше було в менi в ту мить – черговоi переконаностi в тому, що у свiтi е речi, якi нiколи вже не виправиш, або ж надii, що може так i треба.

В моему життi було багато жiнок, якi не мали розуму. Вони задовольняли мене, бо при моiй професii завжди обираеш менше з двох зол. Жiноча дурiсть проти жiночого розуму. Звичайно, я намагався завжди одружуватися на першiй.

– Бачить Бог, прийде день i усi вони стануть генералами, – сказав я, поцiлував ii в лоба i додав:

– Двi твоi подружки, гарнi й розкутi. Вважай це моiм наказом.

Я сказав двi, бо Нечипайло був одружений i в жодному разi не пiшов би на зраду.

– Вiн прийде з дружиною? – запитав я Мирона, коли обговорював з ним деталi вечора.

– Вона в нього доволi вродлива та амбiтна. Мiрило життя – грошi. Чи зможе вона адекватно сприйняти вашi хороми? – засмiявся Мирон, але в тому жартi я почув гiрку правду життя капiтана СБУ Микити Нечипайла.

Я взявся за органiзацiю невеличкого свята, адже зона АТО була вiйною.