Ворог, або Гнів Божий

– Для якоiсь пасii?

– Нi, – сказав я i махнув рукою в сторону Мирона. – Для одного чесного офiцера, якому знадобляться столiття, аби придбати такий камiнь зi своiх заощаджень.

– Ти старiеш, Бульдоже. Стаеш сентиментальним.

– Дiстанеш менi такий камiнчик? – я не любив, коли друзi казали менi правду. Я боявся ii.

– Вважай, що вiн уже в тебе. Вiддам у Киевi. Ви коли вiдлiтаете?

– Сьогоднi.

– Менi потрiбно завершити тут деякi справи, i за декiлька днiв чекай мене на нашому старому мiсцi.

Я посмiхнувся.

– Таке не забуваеться.

– Саме так! – сказав вiн i ми розпрощалися, аби зустрiтися в Украiнi.

За тиждень ми сидiли на квартирi, яку зняв Мирон. Весна вередувала, то б’ючи холодом, то даруючи тепло. За декiлька днiв почалося цвiтiння, а в Киевi вбили двох прихильникiв «руського мiру».

– Ось бачиш, Бульдоже, вони вже дiють. А ми все сидимо, – сказав менi Гарун.

– Так в них яка структура, – вiдповiв я на те.

– А в Украiни? Не повiрю, що спецiалiстiв бракуе.

– Спецiалiсти е. Полiтичноi волi нема.

– Тому пропоную не затримуватися.

– Але й поспiшати не варто, – зауважив Мирон.

– Вашi хлопцi вже на мiсцi? – запитав Гарун його, маючи на увазi першу лiквiдацiйну групу на чолi з Принципом та Нечипайлом.

– Так. Вони вийшли на зв’язок. Наразi вивчають ситуацiю. Цього разу вони поiхали офiцiйно – у рамках задач нашого вiдомства.

– Хто iхня цiль?

Я подивився на нього i сказав:

– Щось дуже багато питань для одного дня.

Вiн засмiявся. Мирон мовчав. Я бачив, що Євгену не подобаеться цей жартiвливий настрiй. Вiн знав, що хлопцi вже там, а вiн ще тут, тому i не мiг почувати себе спокiйно. Пiд прицiлом ворога його душа могла б знайти свiй спокiй, адже за таких умов вiн був би разом зi своiми друзями.

– Не регочи! Про все дiзнаешся на мiсцi. А зараз краще подумаймо про те, як нам вибудувати систему комунiкацiй та зворотного зв’язку. Ти ж, Гаруне, завжди був сильним парламентером.

Гарун закурив i задумався.

– Як я зрозумiв, поки що буде двi групи. Одна в Донецькiй областi, iнша – в Луганськiй. Ми з Євгеном направляемось у так звану ЛНР. Тому виникае питання. Про якi саме комунiкацii ти говориш? Мiж ким вони мають вiдбуватися?

Хоч би як я хотiв обмежувати доступ Гаруна до наших планiв, але вiн мав рацiю. Я потребував його знань та навичок i не мiг пускати його вслiпу.