Війни художників

Можливо, якась iз них могла поцiлити в самого геносе Гiтлера! Тодi дружинi вдалося таемно вивезти його до Австрii. Вона фактично врятувала Герiнга! Це дуже цiкава романтична iсторiя. Про неi в Нiмеччинi нинi пишуть книги i знiмають фiльми.

– Гер Гущенко мае пам’ятати тi часи, адже вiн саме тодi жив у Нiмеччинi, – вставив i собi Шютте.

– О, я якось випустив цей момент. Може, тому, що жив у Берлiнi. Там було, мабуть, спокiйнiше, нiж у Мюнхенi!

– Так, але це був 23-й рiк. Його дуже важко забути, – сказав Клейст.

Насправдi Гущенко добре пам’ятав 23-й рiк. Цей рiк був останнiм перед його вiд’iздом з Берлiна до Парижа. Тодi в Нiмеччинi панувала потужна криза. Багато нiмцiв шукали прихистку в бiльш стабiльних краiнах – Австрii, Францii, Польщi. У тому роцi Нiмеччину сколихнули драматичнi подii, в результатi яких Гiтлер потрапив до в’язницi.

Тодi Гiтлер вступив у союз iз правими консерваторами, що були при владi в Баварii, готуючи виступ проти соцiал-демократичного уряду в Берлiнi. Здавалося, влада була майже в кишенi.

Гiтлера надихав приклад походу Муссолiнi на Рим, i вiн сподiвався повторити iталiйську кампанiю, взявши владу в Мюнхенi й органiзувавши похiд на Берлiн. Але не так сталося, як гадалося. Лiдери Баварii злякалися i заявили Гiтлеру, що не мають намiру виступати проти Берлiна. Тодi штурмовики Гiтлера захопили будинок баварського вiйськового мiнiстерства, але iх оточили армiйськi частини. Про те, як розвивалися подii в Мюнхенi, гув увесь Берлiн. Гущенко пам’ятав, що люди вибiгали з крамниць i кафе на вулицю, аби купити свiжi газети. Мюнхен був на перших шпальтах.

Поки Гущенко пригадував давнi подii, на входi почався iнтенсивний рух. Увiйшли вiйськовi в синiх кашкетах i розiйшлися залою у рiзнi боки. З’явилися Молотов, Берiя, нiмецький посол Шуленбург i ще кiлька поважних на вигляд людей. Молотов пройшов до трибуни i виголосив коротке вiтання вiд Сталiна, а Шуленбург вiд Гiтлера. Прозвучали два гiмни: «Інтернацiонал» i «Deutschland, Deutschland ?ber alles» – «Нiмеччина, Нiмеччина – понад усе».

– Шановнi друзi! Товаришi! – Голова Спiлки московських художникiв Олександр Герасимов вийшов на трибуну i заговорив. Його голос зривався вiд надмiру почуттiв. – Я хочу висловити щиру подяку нашому вождю, нашому генiальному вчителю i другу Йосипу Вiссарiоновичу Сталiну i великому фюреру нiмецького народу Адольфу Гiтлеру за вiтання, надiсланi учасникам цього зiбрання! Хочеться сказати всi душевнi слова подяки, якi тiльки iснують у наших мовах.