Війни художників

На воротах другого триметрового паркану вiдкрилося оглядове вiчко. Охоронець упiзнав його i вiдчинив дверi.

Берiя зайшов у передпокiй. Тут стояли двi великi вiшалки – одна для Сталiна, iнша, iз дзеркалом, для гостей. Зняв шинель, кинув охоронцевi на руки. Той оглянув його з голови до п’ят на предмет наявностi зброi. Нiхто, навiть найближчi соратники, не могли заходити до вождя зi зброею. Мова, звiсно, не йшла про якийсь злий намiр, а, наприклад, про те, що хтось iз вiйськових мiг просто забути вiдстебнути кобуру.

– Товаришу Берiя, товариш Сталiн чекае на вас у великому залi.

* * *

Сталiн причинив за собою дверi до спальнi й увiйшов до залу. Зал був найбiльшою iз семи кiмнат Ближньоi дачi. Стiни були оббитi фанерою пiд морений дуб. На стiнах – бра з круглими плафонами, на пiдлозi – паркет, на вiкнах важкi зеленi штори. Це була найрозкiшнiша кiмната. Решта – набагато скромнiшi. Своерiдним шиком i стилем життя Сталiна були атрибути показноi скромностi – солдатська шинель, пара чобiт, яку вiн носив кiлька рокiв, скромна оздоба помешкань.

Живий бог повинен одягатися так само скромно, як i його народ. Утiм, його значимiсть i так завжди пiдкреслюеться пишнiстю свити.

Берiя увiйшов в iншi дверi. На ньому була темно-зелена форма, ремiнь, портупея. З невиспаного обличчя видно було, що його щойно витягли з лiжка. Можливо, з лiжка черговоi коханки, до яких, як уже не раз доповiдав Сталiну Власик, той був дуже охочий. У букетi жiнок, з якими спав Берiя, були дуже вiдомi й зовсiм невiдомi.

Хоча за якiстю цей букет поступався букету вождя. І, звiсно, обидва букети не мали спiльних «квiтiв», адже це було смертельно небезпечно – для наркома, звичайно.

Утiм, iнтимнi успiхи Берii зараз цiкавили Сталiна найменше. Вiн кивнув наркому, вказав на стiлець. Руки не подав, що вважалося серед оточення Сталiна поганим знаком. Берiя сiв. Йому здалося, що за тi кiлька годин, що вiн не бачив Сталiна, той наче постарiв. І навiть став ще меншим на зрiст. Значить, трапилося щось справдi дуже серйозне.

– Ти читав це? – Сталiн сердито жбурнув теку на стiл, i та, обертаючись, полiрованою поверхнею пiд’iхала до Берii.

Нарком розкрив ii i з заклопотаним виглядом схилився над аркушем. У тишi, що оточувала iх, десь далеко i ледь чутно кричала сова. Поскрипування м’яких, пошитих на кавказький манер – без пiдборiв – чобiт Сталiна свiдчило, що вiн ходить у Берii за спиною. У Сталiна був полiартрит, через бiль у ногах вiн не мiг довго сидiти.