Війни художників

– Язик його – ворог його! Єфрейтор зiрвався! Менi здаеться, що коли вiн виступае i починае кричати, то входить у транс, а мiзки не встигають за язиком. Похiд вермахту на схiд – це був би непоганий шанс для Британii передихнути. Треба, щоб про цей виступ обов’язково дiзнався Сталiн.

– Я вважаю, що радянська розвiдка вже доповiла йому.

– А якщо нi? – Черчилль уважно подивився на Мензiса. Мало хто мiг витримати його погляд.

Мензiс опустив очi.

– Це неважко виправити, ми передамо стенограму через радянського посла Майського, не сумнiваюся, що Сталiн клюне на цю наживку i накаже розвiдцi надати пiдтвердження.

– І вони його отримають! – Черчилль стиснув кулак правоi руки i вдарив ним по долонi лiвоi. – Обов’язково отримають! Але у виступi мало потрiбноi нам конкретики. Треба, аби Сталiн вважав, що удар буде не на Захiд, а саме на Схiд i якщо не сьогоднi, то завтра. Потрiбно щодня сiяти мiж Сталiном i Гiтлером насiння недовiри. Чуете, Мензiсе? Ми не повиннi допустити цього шлюбу! Якщо вони, не дай боже, поберуться, Британii i Францii кiнець.

Та що там Британii i Францii. Всьому свiту кiнець! Треба, щоб Сталiн чекав удару на схiд. Потрiбна якась конкретика, – Черчилль замислено барабанив пальцями по столу. – Скажiмо, що готуеться провокацiя – напад на якусь нiмецьку делегацiю, що зараз перебувае в СРСР.

– На яку саме? – подав голос Мензiс.

– Не мае значення. Деталi не так важливi. Це може бути напад хоча б на тих же нiмецьких художникiв, таких дорогих фюреру.

Влаштуйте витiк iнформацii, що буде провокацiя з нападом на цю делегацiю. Скажiмо, самих нiмцiв, переодягнених у форму НКВС. Це привiд, провокацiя, як було на кордонi з Польщею.

– Навiщо нам пiдiгрувати Чемберлену? – здивувався Мензiс. – Ця операцiя пiде йому в актив.

– Тому, любий Стюарте, що план удару Гiтлера на захiд, який бельгiйцi дiстали з нiмецького лiтака, – це не блеф.

– Ви про лiтак з офiцером нiмецького генштабу, що заблукав i сiв у Бельгii? Ми не маемо пiдтвердження справжностi документiв, що були в ньому.

Не думаете, my lord, що то може бути дезiнформацiею вiд служб Канарiса чи Гейдрiха? – запитав Мензiс.

– Яка дезiнформацiя, Стюарте?! – майже вигукнув Черчилль. Попiл з його сигари розсипався на килим, що вкривав пiдлогу. Вiн цього не помiтив. – Це випадок, який трапляеться раз на сто рокiв i вiдкривае карти гравцiв! Час до нападу вiдлiчуеться днями! Причому зупинити вже нiчого не можна.