Війни художників

Очiкував побачити когось iз художникiв – на третьому поверсi були лише майстернi.

Але то були не художники. Дверi на початку довгого коридору заскрипiли, i з’явився молодик у сiрому костюмi, цього ж кольору капелюсi й свiтлiй сорочцi без краватки. Слiдом iшли ще двое – чоловiки непевного вiку: злi обличчя, темнi костюми, сiрi капелюхи й сiрi краватки, схожi на конторських службовцiв, яким вчасно не видали зарплату.

– Громадянин Гущенко? – сухо запитав перший – худий чоловiк iз вилицюватим обличчям, тонкими губами i крупним кадиком, який з кожним словом «ходив» угору-вниз.

– Так, – здивовано кивнув у вiдповiдь Гущенко. Звернення «громадянин» замiсть традицiйного «товариш» не обiцяло нiчого хорошого. – Із ким маю честь?

– Слiдчий, старший лейтенант НКВС Бiбiков, – молодик тицьнув в обличчя Гущенковi червону книжку-посвiдчення. – Ось ордер на обшук. Залежно вiд його результатiв, вас буде заарештовано, або з вами будуть проводитися подальшi слiдчi дii.

Слiдчий Бiбiков дiловито вiдсторонив його руку вiд замка, сам вiдiмкнув дверi, витягнув ключа i поклав до кишенi. Прочинив дверi. Двое, безцеремонно штовхнувши Гущенка до майстернi, увiйшли слiдом.

Незважаючи на художника, вiдразу почали вивертати все з полиць i шаф. Альбоми, книги – iх швидко гортали i кидали на пiдлогу. Перекидали ескiзи й полотна, що стояли попiд стiнами. Слiдчий Бiбiков сiв за стiл i почав перекладати та переглядати папери. Було абсолютно очевидно, що це заняття приносить йому неабияке задоволення.

– Будь ласка, обережнiше! – раптом голосно сказав Гущенко, який стояв пiд стiною, спостерiгаючи увесь цей розгардiяш. – Бо потiм, можливо, доведеться тут довго прибирати.

Усi водночас завмерли. «Сiрi» перезирнулися мiж собою. Бiбiков уп’явся здивованим поглядом у обличчя Гущенковi. Але той не вiдвiв очей. Слiдчий не йняв вiри. Пiд час обшукiв люди вели себе iнакше. Як правило, вони, злякано забившись у куток, мовчали, обдумуючи свое невеселе майбутне.

– Вам не доведеться прибирати, бо ви поiдете з нами, – врештi знайшов вiн вихiд. Потiм, демонструючи свою перевагу, розвалився на стiльцi i подивився на Гущенка вiдсутнiм поглядом, як на порожне мiсце. Ким для нього був цей художник? Так, ще одним арештантом.

– Ви не зрозумiли.