Війни художників

Герасимов не знав, що з ним робити i, врештi-решт, не ризикнувши знищити, передав Ворошилову.

Берiя увiйшов раптово, без попередження i без стуку, розчинивши дверi навстiж. Їх слiдом прикрив якийсь вiйськовий у кашкетi iз синiм обiдком.

– Ну, здрастуй, товаришу Герасимов. Як справи? Над чим працюеш? – блиснув пенсне, тицьнув долоню, фамiльярно ляснув по плечу i впав у його крiсло. Витягнув ноги, запихкав, вiдкривши рот.

«Бач, поводиться як господар. До чого ж неприемний погляд. Як у жаби чи удава.

– Лiлiе, – гукнув. – Будь ласка, двi кави. Чи може кави з коньяком, Лаврентiю Павловичу?

– А чого ж, – охоче погодився той.

– Що привело вас до святилища муз? – Герасимов присiв на краечок стiльця для вiдвiдувачiв.

– Та ось хочу перевiрити, як ви боретеся з ворогами народу, чи багато викрили? – пожартував Берiя.

– Ви даремно так жартуете, Лаврентiю Павловичу! – ображено вiдповiв Герасимов. – Через Спiлку художникiв проходить передова боротьби на iдеологiчному фронтi. Ми втiлюемо накази товариша Сталiна у життя!

– А як портрет? – раптом запитав Берiя.

Герасимов здригнувся. Значить, все ж таки портрет!

– Так, ось ви про що, Лаврентiю Павловичу, портрет я вiддав Клименту Єфремовичу. Ще тодi, пiсля смертi дружини Йосипа Вiссарiоновича. Ось копiя листа, – глухо сказав вiн.

Берiя здивовано перепитав:

– Пiсля смертi? – вiн довго вдумливо читав листа. – Що за лайно? Мля… Яка дружина? Ти про що?

– А ви про який портрет, товаришу Берiя? – цього разу дивуватися довелося Герасимову.

– Говорили, нiбито ти працюеш над портретом «Товариш Сталiн робить звiтну доповiдь на ХVIII з’iздi ВКП(б) про роботу ЦК ВКП(б)».

Герасимов встав i нервово заходив кабiнетом. Вiн уже зрозумiв, що даремно розповiв Берii про портрет Аллiлуевоi i, мабуть, пiдставив не тiльки себе, а й товариша Ворошилова.

– Той портрет Йосипа Вiссарiоновича вже готовий, – спробував перевести розмову в iнше русло.

– Покажеш? – Берiя по-змовницьки пiдморгнув, нахилився через стiл i поплескав його по плечу.

– Так. Потiм. Вiн у майстернi, – задоволений таким панiбратством наркома, закивав головою Герасимов.

– Але дивно, що я не знаю про портрет Аллiлуевоi. НКВС мало б знати про подiбнi речi.