Війни художників

Але що вiн мiг удiяти? Не вона перша, не вона й остання.

– Правду говорять, що товариш Берiя чiпляеться до жiнок? – вона трохи почервонiла.

Йому не стало духу вiдповiсти: «Це неприемно, але це правда». Герасимов ще раз стенув плечима i вiдвiв очi.

Вона, не дочекавшись вiдповiдi, опустивши голову, мовчки квапливо зiбрала порожнi чашки i майже вибiгла з кабiнету.

Роздiл 8

Газета «Ленинские внучата», 20 березня 1940 року

Сегодня пионеры и школьники Московской области празднуют 15-летие своей газеты «Ленинские внучата».

Три тысячи ребят постоянно пишут в «Ленинские внучата».

С ними газета ведет переписку, учит их писать очерки, заметки, стихи.

20 березня 1940 року, 12 год. 12 хв

Москва

Автомобiль, яким iхали Берiя i Саркiсов, вiв капiтан держбеспеки Осипов. ЗІС-101 мчав у бiк площi Дзержинського по вулицi Красна Пресня. Вже тринадцятий рiк вулиця офiцiйно носила цю назву, але москвичi й досi ii називали Луб’янкою. Це й не дивно. Луб’янською вона була ще з часiв Івана Третього, коли цар велiв селити там переселенцiв з Новгорода.

Новгородцi й увiчнили назву цього району – Луб’яницi.

ЗІС мчав майже серединою вулицi. Іншi автомобiлi брали вправо, поступаючись дорогою урядовому автомобiлю. Регулювальники, забачивши його, зупиняли рух, даючи «зелену вулицю». Товариш Берiя надто заклопотаний державними справами, аби плестися у загальному потоцi! Дорогу товаришу Берii!

Салон зазвичай був вiдгороджений вiд водiя з охоронцем товстим склом, що давало можновладцевi можливiсть говорити, не остерiгаючись стороннiх вух.

Але сьогоднi скло випадково залишилося опущеним. Берiя прослiдкував поглядом за двома чергами – жiночою i чоловiчою, що рухалися до краснопресненських лазень. Майже всi були з вiниками чи тазиками. Обернувся i ще раз глянув через задне скло:

– Ех, зупинитися б та вибрати якусь! – Берiя смачно прицмокнув, посмiхаючись, кивнув Саркiсову на чергу, стукнув пальцями по склу. – А потiм з нею можна i в лазню.

Саркiсов ввiчливо гигикнув у вiдповiдь.

– Не повiриш, Саркiсов, нема часу на бабiв, – Берiя трохи картинно ляснув себе долонею по колiну. – Справи державнi вимагають економити час навiть на особистому життi!

– Багато працюете, Лаврентiю Павловичу. Здоров’я зовсiм не шкодуете. Не можна так. Для держави живете. Для партii, – ввiчливо зауважив Саркiсов, ловлячи очима погляд наркома.

Але той дивився у вiкно, вихоплюючи поглядом жiночi постатi, що миготiли за вiкнами.

– Отож.