Вона має таємницю

Здаеться, Лiнда кровоточила болем самотностi i нудьги, залишаючись в будинку одна, але по приiздi чоловiка цього болю було там так багато, що вони починали тонути в ньому уже вдвох. А тепер до iх компанii потопельникiв приедналась i я.

Вже наступного дня мiй дядько полетiв на мiсяць в США, а ми залишилися з Лiндою вдвох. Незабаром я повинна була вiдправитися в нову школу, перед цим вона повела мене в магазин, де ми вибирали шкiльну форму.

– Занадто коротка спiдниця, помiряй краще цю.

– Але ця велика на мене.

– Проте вона не оголюе твою дупу. Дiвчина повинна бути скромною. До того ж, ми не можемо собi дозволити кожен мiсяць купувати тобi спiдницi, а ця буде на вирiст.

Виявилось, що родина успiшного бiзнесмена може бути дуже заощадливою. Крiм спiдницi, яка спадала з мене, але прикривала колiна, мiй стилiст-моралiст купила менi мiшкуватий светр, водолазку i iншi потворнi речi, якi я ненавидiла. Коли я попросила зайти i купити косметику, вона витрiщилася на мене так, нiби-то я заявила, що йду на кастинг порноакторки i менi потрiбнi тiнi для смокi-айс.

– Ти будеш ходити в пристойну школу! Там заборонено фарбуватись!

– Але хоча б безбарвний лак для нiгтiв i тональний крем!

– Тобi одинадцять рокiв!

– Скоро дванадцять!

– Тобi не потрiбно фарбувати i ховати те, що дано природою.

– Але природою менi дано прищ!

– Поговоримо про косметику в шiстнадцять, добре? І давай ти не будеш нахабнiти! У нас не так багато грошей, щоб ми могли собi дозволити кожну твою примху.

По дорозi до школи я сподiвалася на те, що там дiйсно всi ходять з дарованими небесами прищами i в такому ж лахмiттi, в яке вирядилася я.

Але вже у дворi я зрозумiла: в моiй школi всi фарбуються i носять нормальнi спiдницi. Я вiдчувала себе нiкчемнiстю в цьому убогому лахмiттi, постiйно пiдтягувала свою спадаючу спiдницю i закатувала рукава на мiшкуватому светрi. Вже на пiдходi до школи я почула гучний регiт компанii, яка однозначно смiялася з мене. Я молила лише про те, щоб швидше цей найгiрший день мого життя закiнчився, а вiн тiльки починався. Втупивши погляд в пiдлогу, я зайшла до шкiльного кабiнету та пройшла до задньоi парти, з полегшенням сiла на стiлець, там на мене нiхто не дивився. І в цей момент, незрозумiло з якого дива, щаслива вчителька назвала мене по iменi i попросила вийти до дошки, щоб представити класу. Я почервонiла i вийшла, пiдтягуючи спiдницю. Не знала, що в школу потрiбно брати змiнне взуття, тому соромилася ще й своiх брудних чобiт.