Вона має таємницю

Я милувалася тим, як вiн дивиться на дошку i думае, мене абсолютно не дратувало, що кожен його крок потрiбно було чекати по кiлька хвилин. Пiсля заняття я вже подумки уявила, як ходжу з ним за ручку по школi, адже вiн закохуеться в мене з кожним заняттям шахiв все сильнiше. Я вчу його грати, вiн перемагае батька, виграе на Олiмпiадi i, отримуючи золоту медаль, присвячуе перемогу менi – його коханiй дiвчинi. Вперше я оцiнила старання Лiнди вберегти мене вiд порочних грiшних танцiв i iнвестувати енергiю на iнтелектуальний розвиток.

На наступне заняття я поспiшала, зносячи все на своему шляху. Вранцi я одягла своi щасливi рожевi трусики, чистила зуби дуже довго, спiдницю пiдкотила зверху не два рази, а три. Подумки готувала красивi навчальнi шаховi промови. Вирiшила, що в цей раз буду пiддаватися з самого початку, зроблю комплiмент його шаховiй еволюцii. Бiля дзеркала уявляла, що дивлюся йому в очi не секунду, сором’язливо вiдводячи очi вiдразу ж пiсля того, як нашi погляди перетинаються, а довше. Цiлих п’ять секунд.

І ось дзвiнок з останнього уроку, я зiрвалася з останньоi парти i прямую праворуч! Перед цим забiгаю в туалет, щоб попiсяти, пiдкрутити розкрутити спiдничнi пiдкати вгорi i нафарбувати губи. І поки я займаюся першим пунктом зi свого списку справ в туалетi, туди ж заходять дiвчатка з паралельного класу.

– Ти що – серйозно налаштована йти туди?

– Я ж тобi кажу, вiн був на шахах минулого вiвторка.

– А дiвчатам туди хiба можна?

– Звичайно, можна! Пiшли зi мною! Невже не хочеш?

– Але якi з нас шахiстки?

– Там не обов’язково грати…

Не дослухавши iхньоi розмови, я помчала в кабiнет.

Якщо цi дiвчата справдi хотiли записатися на моi шахи, повторюсь на МОЇ шахи, менi треба якнайшвидше забiгти до класу i зайняти стiл, за яким ми сидiли з Алексом! А раптом мене посадять з однiею з цих нахаб? А я так хотiла вчити цього хлопця з ямочками на щоках i запахом м’ятноi жуйки. Примчавши до класу, я зайняла свое звичне мiсце. Алекса там не було. За двi години уроку не з’явився нi вiн, нi туалетнi дiвчата.

Наступного дня в iдальнi я хвилювалася так, як нiколи досi. Менi потрiбно було пiдiйти до Алекса i невимушено поцiкавитись, чому його не було на заняттi. Але зробити це було складно – пiднос дрижав, сiк розливався, ноги пiдкошувалися, а блузка була мокра вiд поту. Та все ж я дiйшла до його столу i сiла поруч.

– Привiт! А чого тебе не було вчора? – здавалося, я заiкаюся, вимовляючи цi слова.

– Вчора було тренування з футболу.