Вона має таємницю

Яких перемог чекав вiн тут? Побачивши його в кабiнетi, я подумала:

«Хоч би мене не посадили грати з ним»

І тут тренер сказав:

– Кiро, сядь з Алексом. Вiн сьогоднi уперше в нас, але я вже розповiв йому всi правила.

Я сiла навпроти цього чужорiдного тiла i чекала якихось типових для вищоi касти принижень. Давай же, почни розпитувати мене про те, як я жила з мавпами на островi i iла банани. Але Алекс виявився не таким.

– Пробач, я хвилююся… Боюся виглядати йолопом, адже зовсiм не вмiю грати. Навчиш мене?

– Я тут тiльки три мiсяцi i теж не експерт.

– Якщо чесно – я нiчого не зрозумiв з того, що вiн говорив, – нiяково посмiхнувся Алекс, i в нього на щоках з’явилися милi ямочки.

Я посмiхнулася пiдбадьорливо.

– Це нiчого. Я спочатку вiдчувала себе жахливо тупою, коли менi пояснювали щось, а я сiдала i розумiла, що нiчого не второпала.

– О, саме так! У мене було точнiсiнько таке ж вiдчуття! Я знаю, шахи – гра iнтелектуалiв, але моя самооцiнка щойно впала до нуля. Тож ти мене навчиш?

– Спробую…

Ми потягнулися до шахiв, i нашi руки торкнулися.

Я знiяковiло вiдвела очi.

– Давай ти бiлими, – сказала я.

– Тут усього двое дiвчат, чому ти вирiшила ходити сюди?

– Це моя прийомна матуся вирiшила за мене…

– Серйозно? Вона хоче зробити з тебе всесвiтньо вiдому шахiстку?

– Навряд. Це щоб уберегти мене вiд порочного життя, щоб я не ходила на бальнi танцi…

– То вона думае, що там навчаються не бальним танцям, а стриптизу? – пiдморгнув i засмiявся Алекс.

Менi стало приемно вiд його пiдтримки.

– Ну, а ти чому прийшов на шахи?

– Не хочу здатися самовпевненим, але я вже скрiзь досяг певних висот. Не вiриш? У мене чорний пояс iз карате, окрiм того, я капiтан футбольноi команди. А ще зiграв головну роль у нашому шкiльному театрi. Отож вирiшив зайнятися чимось новим. А потiм зiграти з татом. Так що навчи мене грати так, щоб я його перемiг.

Двi години ми мило спiлкувалися з Алексом, я вчила його тому, як ходять рiзнi фiгури, як потрiбно продумувати ходи, вчила простим комбiнацiям, якi ведуть до перемоги.

Я намагалася здаватися розумною, щоб вiн не подумав, що я дурепа. А потiм пiд кiнець злякалася, що вiн вирiшив, нiбито я зануда. До того ж я згадала слова Нiколаса про те, що iнодi, щоб виграти, потрiбно програти. Тому я рiзко почала пiддаватися, щоб красивий хлопчик навпроти мене не вiдчував себе лузером. Алекс уважно слухав i дивився на дошку. Здаеться, тодi я вперше закохалася в хлопця.