Майже по-людськи

БАРТРАХ!

Вiка коротко глянула на дверi в коридор, звiдки долинав звук, i продовжила:

– Якщо з тiлом змiнилася його вдача, то вiн уже не той лагiдний домашнiй кiт, що був ранiше. І ти ж чуеш, як вiн гупае у дверi? Вiн злий, i хоче пробратися в хату. А коли вiн злий, то як ти думаеш, вiн зрозумiе, що робить шось погане, коли захоче… – вона замовкла i опустила голову.

– Захоче що? Погратися зi мною? – закивав Орест. – Привiтатися своiми новими кiгтями?

Вiка пiдняла на нього вологi очi i бентежно кивнула.

Дiма важко опустився на крiсло. Коли Орест сказав, що мабуть пiде за айфоном, то вiн хотiв запропонувати пiти з ним. Орест i Лада жили трохи далi по вулицi, у високому маетку за три будинки вiд них. Це була б така пригода! Вiн давно хотiв пережити щось таке, як у кiно. А тут – кiт-мутант.

Та слухаючи розмову сусiда й сестри i згадуючи кiгтi, лапи, iкла, очi новоi подоби його кота, Дмитрик зрозумiв, чому вiн з таким захватом дивився тi фiльми.

Тому що то – вигадка. І якби в кiно вiн потрапив у таку халепу, а кiт на нього б напав, то вiн би неодмiнно знайшов якийсь спосiб урятуватись вiд лап звiра, або його б урятував хтось, в останнiй момент. Та правда в тiм, що в реальностi навiть всi вкупi вони не здатнi впоратись з котом, який захоче випробувати своi новоявленi пазурi на iхнiх тiлах. Тепер iхнiй старий добрий кiт перетворився на машину для вбивства, а подолати його буде не легше, нiж зрiлого тигра.

Реалii сувороi дiйсностi полягали в тому, що вийшовши на двiр вiн не зможе стати героем. Вiн стане трупом. Крiм того, Дiмi невдовзi мало виповнитись десять рокiв. Вiн небагато що знав про смерть бо в його життi ще не було жодного похорону, однак подумав, що то буде геть не круто, якщо його не буде тут в той день, коли вiн стане десятирiчним.

ГУП!

– Знаете, шкода, шо вiн настiльки домашнiй, – невесело сказала Вiка. – Якби вiн частiше десь лазив, як нормальнi коти, то може зараз би кудись подався.

А ми втiкли б.

– Таке враження, що в нього з цiею хатою якiсь особистi рахунки. Чи з кимось iз нас, – мовив Орест, коли вони знов почули скавулiння й шкряботiння у вiкнi. – Хоче попасти в хату, хоч би що.

– Кося стае дуже злою… – констатувала Лада. – Тепер вже дуууже зла! Вона така не була, коли ми тiльки прийшли.

І ця злiсть розпалюеться, думав Дмитро.