Полонез для мера

А потiм йому запропонували скласти вступнi iспити до коледжу. Склав. Залишився.

– Неохочий ти на слова, – хитнув головою голова райдержадмiнiстрацii, – та це й непогано. Зате, коли щось пообiцяеш, то зробиш. Молодець! Допомiг знайти спонсорiв для турнiру…

Олександр Володимирович мовчки дивився у бiк стадiону, i неможливо було здогадатися, про що вiн зараз думае.

Компанець копнув кiнцем чобота якийсь м’яч, розвернувсь, пiдiйшов впритул i подивився просто у вiчi своему гостю.

– Слухай-но, а чому б тобi не виставити свою кандидатуру на виборах мера? Мiсту потрiбен такий голова!

Той не вiдсторонився, витримав погляд i сказав просто:

– Хто такий мер? Володар смiтникiв! Це не для мене.

Наближався полудень. Верес глянув на годинник, на прощання потиснув Петровi руку i заодно тицьнув йому своi новi вiзитки. Тiеi митi з його кишенi вислизнула фотографiя дружини i сина, якi, обiйнявшись, сидiли на березi моря. Чоловiк легко пiдхопив знiмок на льоту i повернув його на мiсце.

– Оце добре! – зрадiв Компанець, кинувши оком на свiтлину.

– А в мене його нема.

– Як? При такiй посадi…

– Вiн менi не потрiбен. Бувай!

Службове примiщення зустрiло генерала запахом старих меблiв. У кабiнетi озвався телефон, з якого зазвичай сюди дзвонили з мiнiстерства. Верес рвучко вiдчинив дверi.

– Тобi нагадати, де ти працюеш? – сварився голос у слухавцi. – Зранку його розшукують! А у нього якийсь дитячий турнiр! Тобi робити нiчого?

– Я очолюю футбольну федерацiю областi i вважаю, це частина нашоi профiлактичноi роботи серед молодi.

На тому кiнцi дроту чи то чхнули, чи то поперхнулися.

– Час тобi позбутися цiеi посади. Футбол – це поле для бiзнесу. Передай крiсло комусь молодшому, а сам вiдiйди! Щоб я бiльше про це не чув!

– Слухаюсь! Будуть якiсь розпорядження?

– Так. Пiдготуй звiт щодо замовних убивств, якi скоено останнiм часом в областi. Розберись, хто там мутить воду. Доповiдатимеш у понедiлок!

– Але ж сьогоднi вже субота.

– Гаразд, чекаю твого звiту у середу. Бувай.

Верес натиснув на кнопку на столi. Увiйшов помiчник на iм’я Дзен. Це був тямущий молодий чоловiк iз зовнiшнiстю шанувальника схiдних бойових мистецтв.

– Усi справи, пов’язанi iз замовними убивствами менi на стiл. Швидко!

Першу теку мали б принести не ранiше як за пiвгодини. Генерал вiдчув раптову втому – не так фiзичну, як моральну. Йому забракло повiтря, i вiн розчинив вiкно.