Паперова лялька

Фоня був тихий мрiйливий хлопчик, тому вiн без вагань визнавав старшого на два роки Даню неперевершеним авторитетом в усьому. А Даня був бешкетником i плiдним винахiдником усiляких пустощiв.

Мама пiдняла очi вiд вишивання i приязно, але трохи глузливо перепитала:

– Так-таки з принцом? Зi справжнiм?

– Вiн такий красень! А який мундир, якi гудзики, якi канти!

– Та таких «принцiв» на залiзничнiй станцii десятки, – це зi свого кутка озвався Фоня. І тiеi ж митi мимоволi зойкнув, отримавши непомiтно стусана вiд старшого брата.

Щось Фоня бовкнув зайве. Але було запiзно: мама всiм тулубом повернулась до братiв i пропекла iх очима:

– А хто це вам дозволяв знову бiгати на станцiю?

Нова залiзниця, яку будували неподалiк вiд мiстечка, була справжнiм лихом для матусь, що мали синiв. Вона приманювала розбишак, мов магнiтом.

Ще коли тiльки-но почалося будiвництво станцii, хлопчаки попри сувору заборону примудрялися втiкати з-пiд пильного нагляду батькiв аби подивитись на чудо – дорогу, а то й поцупити важкеньку гайку – на грузило до вудки.

Залiзнична колiя проходила болотистою мiсциною. Грузька земля вперто засмоктувала гатi, наче мстила за те, що ii вiковий спокiй так зухвало було сплюндровано. На земельнi роботи було мобiлiзовано мiсцевих селян, якi не надто охоче наймалися на це кляте будiвництво. Тiльки найбiльш нужденнi погоджувалися на такi каторжнi умови: робочий день тривав 12–14 годин на добу, за житло робiтникам правили землянки, де пiд ногами хлюпала вода; нещаснi випадки i захворювання були звичайною справою.

На спорудження залiзницi було вiдведено мало часу: царська Росiя забажала, аби бездорiжжя не перешкоджало торгiвлi iз Заходом.

Якщо йти до станцii навпростець, легко можна було до крижiв[2 - Крижi – поперек] опинитися в багнюцi. Через те мама i дiзналася про синовi походеньки до залiзницi. Фоня, якому тiльки-но виповнилося вiсiм, отримав в спадок вiд Данi добротнi чоботи. Трохи вони були завеликi.

Якось вони удвох побiгли на станцiю. Весна того року була пiзня, недружна.

Земля ледь-ледь вбирала талий снiг, а про те, щоб протряхнути, i не йшлося. І, на лихо, Фоня таки втрапив в болото ледь не по колiна. Даня його сяк-так витяг, але один чобiт так i залишився бiля станцii. Було непереливки обом!

Зачувши розмову, з бiчноi кiмнати визирнула Тiна i поманила Агату до себе. Бiльшоi несхожостi мiж сестрами важко було уявити. Агата – невисока, тендiтна, вишукана, з вузенькими плечима i маленькими нiжками.