Вирій загублених душ

Прибиральницi широкого профiлю, куховарки, робiтницi з догляду за старими. З iнтимом i без нього. На прибулих задивлялося мiсцеве чоловiцтво. Украiнки радо розбирали робочi мiсця там, куди мiсцевi синьйори нiколи б не пiшли працювати. Тим паче в цiй мiсцинi, за десять кiлометрiв вiд дiючого вулкана, при тому, що дев’ять мiсяцiв спека сягае вiд тридцяти до сорока п’яти градусiв вище нуля. Найбiльше в Італii потребували готельних працiвниць, адже туристична iндустрiя працюе без перепочинку.

Нова покоiвка не забувала подивлятися у бiк вулкана.

Везувiй час вiд часу чхав, вивергаючи на довкiлля тонни попелу i дихаючи жаром. Емоцiйнi туристи аж верещали вiд захвату, але в готелi пiсля цього доводилося бiльше прибирати. Принаймнi Аня щодоби вимивала номери по дванадцять годин без перерви на обiд. Але ж усi заробiтчани згоджувалися на такi умови. Єдине, що не влаштовувало украiнок, – це упереджене ставлення до них, як до людей другого сорту. А хiба не самi в тому виннi? Знали ж, що потраплять на Апеннiни нелегально. Вiдтодi як iхня нога торкалася цього середземноморського пiвострова, для них i суддею, i лiкарем, i батюшкою ставав пан.

Старша покоiвка, низенька, смаглява, iз численними бородавками на обличчi, навряд чи помилувала б Аню, якби в неi i була така можливiсть. Тутешнi зневажали бiдних iммiгрантiв. Джинi з ii примiтивним баченням свiту нiколи не зрозумiти, що то воно таке – для жiнки, яка звикла почуватися незалежною i впевненою, присилувати себе стати на нижчу сходинку. Образ Анi Легкоступ вимагав iншого амплуа – героiнi, а не гризетки.

Певно, це й вирiзняло ii з-помiж iнших пiдлеглих Джини, якi змирилися зi своiм нижчим статусом. Старша покоiвка iнтуiтивно ненавидiла новеньку, в чому не було нiчого дивного, адже навiть створiння з найнижчим рiвнем нервовоi органiзацii безпомилково реагують на небезпеку.

Аня з вiдчуттям майже фiзичноi вiдрази наблизилася до конторки, де сидiла старша покоiвка, i поклала перед нею ключi вiд номерiв, якi прибирала.

– Ще один! – зажадала Джина, перерахувавши залiзяччя.

– Там непорядок, – ламаною iталiйською пояснила новенька.

– У тебе скрiзь непорядок.

– Послухайте, не треба мене ображати.

– Геть звiдси, я подивлюся сама, – промовила, наче вирок, Джина i зсунула свое огрядне тiло з високоi табуретки.

Новенька мала шанс втратити роботу: iншi покоiвки помiтили, що вона перевитрачае мийнi засоби, ще й iнколи просто не прибирае кiмнати. «Там була табличка «Не турбувати», – марно виправдовувалась Аня.