Любов іншого виміру

Людська жорстокiсть та жадоба влади i грошей на межi божевiлля, може початися некерований процес, тому Рай створюе особливий загiн людей, що мають запобiгти перетворенню Землi на грудки астероiдiв. Дванадцятеро будуть дiяти у крайньому випадку: спасати планету, – i Маргарита раптом лукаво поглянула на Олену, – скажи, Сатана призвiв на тебе враження?

– Призвiв, вiн же красень, – буркнула Олена i подумки обурилась: – «Тобi що з того?»

– Та нiчого! – безсоромно кинула Маргарита, прочитавши ii думку.

 – З iншого боку, ми стародавнi подруги, тож маю застерегти тебе – одягни хрест i не знiмай! Сатана захопився тобою не на жарт. Це щось! Полетiв вслiд за тобою бiлим голубом! І смiх, i грiх… З аеродинамiкою i з головою у того голуба явно було не гаразд: тричi падав!

Маргарита засмiялася, а Олена почервонiла. Тричi падав! Чомусь iй стало незручно за вибрик Сатани.

– Маргарито, розкажiть менi про Диявола.

– А що саме? Про нього ж можна розказувати до Страшного Суду!

– Скажiть, будь ласка, головне, хто вiн?

– Перший Лицар Мороку i Жаху, Прокажений Всесвiту, Таврований Звiр, – Маргарита здихнула, – у нього багато регалiй… А коротко, Навiжений, що кинув виклик Творцю!

В Олени болiсно стисло серце у грудях.

– Тобi жаль його? Безжального Звiра-монстра, Бога-хижака?! – суворо запитала Маргарита i додала французькою: – Розi, прошу облиш думки про Сатану, на тебе чекае цiкава складна робота у мiсii.

Олена прикипiла враженим поглядом до спiврозмовницi, несподiвано ii тiло сiпнулося, як вiд удару електричного струму, рiзко.

– Офелiе, це ти? Ти iнакше виглядаеш, але це ти, ти! – несамовито закричала Олена французькою i кинулася в обiйми Маргарити. – Ти говорила тодi, що мати дiтей не наша доля!

– Розi, мила моя подруго, таки впiзнала мене? Так, це я! – розчулилася Маргарита.

– Пам’ятаеш нашу страту? – i плечi Олени мимоволi здригнулися вiд вибухiв нервового реготу.

– Ще б не пам’ятати! Дурнi аристократки, як важливо було для нас, у що вбратися на ту страту!

– Ми збиралися, мов на бал, – крiзь смiх пригадала Олена.

– Ти була у чорному оксамитi, а я у вишневому. Ми сподiвались, що на наших сукнях плями кровi будуть виглядати не так жахливо… Нашi рiднi i нареченi поступилися заради нас своiми мiсцями у тiй страшнiй черзi. Ми були першими, пам’ятаеш? – сумно посмiхнулась Маргарита.

– Вони жадали, щоб нашi муки швидко скiнчились.