Любов іншого виміру

Раптом у мороку кiмнати спалахнуло кiлька зiрочок.

– Не така вже й недосяжна! – мелодiйно пролунало поруч, i Олена зрозумiла сенс вислову «янгольський голос».

На стiлець бiля лiжка сiла дивноi вроди жiнка. Вона була вбрана у щось бiле, величне, мала бездоганнi риси обличчя, блакитне довге волосся i чудовi синi очi.

– «Яка незвична краса! Невже це Снiгова королева?» – вразила Олену чудна дитяча думка.

– Мир тобi! Рада, що не злякала тебе, як вчора у садку, – лагiдно заговорила жiнка.

– У садку Ви виглядали чудернацькою химерою. Чому? – запитала Олена i здивувалась своiй хоробростi.

– То була невдала витiвка: хотiла розважити тебе, а замiсть того, налякала. Пробач!

– Не переймайтеся, бути наляканим – звичайний стан людини, бо страх – найсильнiше наше вiдчуття. – Олена сiла у лiжку. – Чомусь поряд з Вами я почуваюся первiсною людиною-потворою. Ви Янгол?

Смiх жiнки вибухнув дзвiнкими кришталевими скалками.

– Люба, ти гарна небувалою живою вродою, ти – взiрець надзвичайноi земноi краси. А щодо мене… Так, я -Янгол, Маргарита.

– А я Олена!

– А ми з тобою знайомi, давно знайомi, люба. На жаль, у нас обмаль часу, поговорiмо про головне: тебе запрошено на Небо!

Олена розхвилювалася.

– Та невже? Я ж молода i начебто не хвора! Сподiвалася ще пожити… – почала Олена i осiклася, бо iй спало на думку, що Маргарита – ii прекрасна смерть, i що лише людина, необтяжена розумом, може сперечатися зi смертю.

– Олено, я не твоя смерть… i до речi, смертi немае. Те, що люди називають смертю, просто вихiд душi iз земного життя в iнший вимiр iснування.

Слабке срiбне сяйво огортало статуру Маргарити, тому, не зважаючи на морок, Олена побачила, як розквiтла усмiшка на ii вустах.

– Тебе запрошено у Рай за життя, ти повернешся на Землю. Ти серед дванадцяти, обраних для мiсii.

– А за що менi така честь?

– Входиш до складу елiти людства.

– Я? Та хiба я принцеса Дiана?! – аж скрикнула Олена з подиву.

– Людськi критерii не спiвпадають зi Вселенськими! – дещо роздратовано кинула Маргарита.

Олена уважно вдивилася в неi. Кого вона iй так нагадувала?

– Як ти знаеш, грiшна Земля – володiння Сатани, та останнiм часом стан його справ рiзко погiршився.