Любов іншого виміру

– Или я поставлю тебя на место, или отсеку твою змеиную голову, туловище заброшу в одну дыру, а голову в другую! Посмотрим тогда, как ты реализуешь свои гениальные идеи, мразь! Жди меня в Рыцарском зале, тварь!

– «Я весь в нетерпении!» – захлинаючись смiхом, прокричав Фобос у його головi.

Швидка не приiхала, але до кафе вже бiгло трое полiсменiв. Сатана зник: вмить розчинився у повiтрi, ужахнувши аномальним спостерiгачiв.

А коли виник у Лицарськiй залi, пiймав меч, кинутий Фобосом, i поглянув йому в очi, зрозумiв – Фобос спровокував бiйку з нудьги, щоб розважитися, бо засидiвся у своему кабiнетi.

– «Коли нарештi я навчуся не дозволяти йому виводити мене з рiвноваги?» – подумки виказав собi Люцифер i шалено атакував супротивника.

глава 8

Пiсля вечерi Олена з мамою розклали папери i почали нарахування субсидiй. Олена користувалася калькулятором, розмiри субсидiй виписувала на папiрцi i передавала мамi, що належним чином оформлювала документи для родин за межею бiдностi.

– Мамо, а ось за один мiсяць начислено грошi, а за два – нi. Треба ж за кожний з трьох, вiн не мае права на субсидiю?

– Це така довiдка з його роботи?… А подивись, там ще одна е. Скористуемося нею: та ж сума виписана, як загальна за три мiсяця. Роздiли на три i, виходячи з цього, нараховуй субсидiю.

– А якби у нього не було цiеi довiдки?

– Тодi б ми не мали права нараховувати йому субсидiю, доню.

– Це такий закон? Це ж смiшно, мамо!

– І страшно, i смiшно, а що вдiеш? Хiба ми самi вигадали тi закони?

– Але ж…

– Оленко, годi дискусiй, ще багато роботи, а менi завтра рано вставати.

Поки працювали, котик тихенько сидiв пiд Оленчиним стiльцем. Закiнчивши пiдрахунки, Олена потяглася. Вона втомилася, але не так, як звичайно: в ii душi вирував рiй думок, збуджених зустрiччю з Сатаною. – «Може, прийняти снодiйне?» – майнуло у головi.

Василько попросився надвiр. Олена привiдчинила дверi, звiрятко безшумно прослизнуло у щiлину.

– «Щасливе, геть вiльне, бо дурне!» – про себе здихнула Олена i повернулася до мами.

– Іди спати, красуне моя, вигляд у тебе втомлений, – лагiдно промовила мама.

Лежачи у лiжку напроти вiкна, Олена вдивлялася у зiрки. На мить ii поглинуло безмежжя Всесвiту, вона навiть забула про нiчну пригоду у садку i про Сатану.

– Недосяжна безлiч яскравих загадкових свiтiв, – у захватi прошелестiли Оленчинi вуста.