Любов іншого виміру

Вона зрозумiла, що для Янгола – бути щасливим такий же звичайний стан, як для людини – бути заляканою, що для Свiтлого Янгольства творити добро на благо Вселенськоi громади – така ж звичайна справа, як для людства – удосконалювати зброю самознищення.

Збiльшившись до космiчних розмiрiв, душа Олени раптом побачила Землю брудним, забризканим кров’ю, м’ячем, що летить у таку глибоку прiрву, звiдки нiхто не дiстане, хiба що Творець.

«Може, Вiн вирiшив зупинити Земне падiння людськими руками?» – розмiрковувала ii душа.

Перепрограмувавши тiло Олени на двiстi земних рокiв без старiння i хвороб, Янголи-фахiвцi замурували у ньому ii вiчну душу. Однак душа, розбещена радощами злиття з Всесвiтом, спробувала вирватися з тiла. Їй стало так затiсно, так задушно, що вона вiдчула себе туго сповитою мумiею у кам’янiй тишi темряви. Їi душа прагнула лише одного – звiльнитися, тому Янголи присоромили душу, нагадавши iй, що на все е Воля Божа.

Вони занурили Олену у мiцний, здоровий сон, що мав полегшити тягар ii душевних мук вiд повернення у тiло.

Олена прокинулась, сiла у лiжку, уважно огледiлась. Вона була у розкiшнiй, старовиннiй спальнi Розi, вiдтворенiй до найдрiбнiшого дрiб’язку. Олена тикнула пальчиком надбитого носика фарфоровоi ляльки Мiмi i поглянула у розчинене вiкно.

Райський краевид приголомшив ii неземним рiзнобарв’ям i казковою мальовничiстю. Олена вдихнула на повнi груди чисте, насичене п’янкою радiстю, повiтря, щасливо посмiхнулася i забула i свое iм’я, i свое останне iснування.

«З фантазiею у мене все гаразд! Який яскравий, дивовижний краевид придумала, Рай та й годi!» – зрадiла думцi i вирiшила, що все ще спить.

Несподiвано у вiкно бiлоснiжною голубкою влетiла Маргарита i закружляла навкруги люстри, раз у раз грайливо торкаючись рукою кришталевих бурульок. Їх холодний, крижаний дзвiн не сподобався Оленi. Мабуть, погана прикмета! Вона невдоволено, напружено спостерiгала за кожним рухом подруги.

Раптом Маргарита з розмаху, стрiмко пiрнула у перину поряд з Оленою: та аж пiдскочила i в ту ж мить вiдчула вологе тепло цiлунку на своiй щоцi. Без сумнiву, цiлувати увi снi – вкрай погана прикмета, тому Олена вирiшила взяти контроль у своi руки.

– Що це ти дозволяеш собi, люба? Влетiла у мiй сон, яко янголиця! Обличчя змiнила геть! Годi прикидатися, Офелiе! Я тебе пiзнаю будь-коли i за будь-яких обставин.