Любов іншого виміру

І запам’ятай: у своiх снах переважно лiтаю я, а якщо ще хтось, то лише з мого дозволу, бо господиня своiх снiв – я!… Ось зараз вiзьму i полечу у Рай! – рiшуче промовила Олена i пiдвелася з лiжка з намiром розважитися фантастичним польотом.

Маргарита розкуто розреготалася.

– Ой, прошу! – аж зайшлася вона вiд смiху. – Невже, Олено, ти вчора не налiталася досхочу?!

– На що це ти натякаеш, подруго? – Олена сiла i миттево згадала свое останне життя.

Вона силкувалася пригадати, що було, коли вони з Маргаритою влетiли у Рай, i не змогла.

– Что-то с памятью моей стало… – невпевнено пробурмотiла Олена.

– То, что было не со мной, помню! – проспiвала iй у вiдповiдь Маргарита. – Не дивно, що ти не можеш пригадати! Менi страшно згадувати…

– Господи, не тягни, люба! Що було? – заблагала вкрай занепокоена Олена.

– Ледве ми влетiли у Рай, як твоя душа наче збожеволiла з радощiв i полинула над Першим рiвнем Раю! Творець свiдок, я намагалася перехопити твою розбещену вiд щастя душу, та де там! Ти, подруго, маеш вкрай прудку вперту душу!

– А, може, сильну, як гадаеш? – засумнiвалась Олена.

– Далi твоя душа вилетiла на Другий рiвень Раю! Це нечувано, подруго! – i Маргарита осудливо поглянула на Олену. – Менi, пробач, туди не можна, я – Янгол Першого, тобто, Нижчого рiвня…

– Так правий Сведенборг? – з гострим iнтересом перервала ii Олена.

– Так, правий. Існують три рiвнi Раю. Чим вище душа, тим на вищий рiвень вона заслуговуе. Янголи Другого рiвня кажуть, що твоя душа силкувалася проскочити у Третiй! Уявляеш?!

– Боже мiй! Який жах! – простогнала Олена i закрила рукою обличчя, що розшарiлося вiд сорому.

– А це ще не все, люба! Якусь мить ти затрималася на Третьому рiвнi i, як шалена, гайнула у Всесвiт! Далi продовжувати про твоi душевнi мандри?

Олена почула помiтне знущання у тонi Маргарити.

– Будь ласкава, чим скiнчилися моi розкiшнi мандри? – Олена вiдiрвала руку вiд обличчя, вiдверто поглянула в очi подруги i замрiяно повела: – Щось починаю пригадувати – моя душа насолоджувалася фантастичним щастям вiд злиття з Всесвiтом! Що тут вдiеш? Вiдчуваю, Всесвiт – моя колиска, Вiн колисае моi чудовi мрii, напоюе мене енергiею, як матiр молоком, нiжно пестить… А я, в свою чергу, люблю Всесвiт, як дитина – матiр!

Маргарита пильно поглянула на Олену.

– А як твоя душа ледь не влетiла у чорну суперпотужну дiрку, пам’ятаеш?

– Нi! – вiдказала Олена i вiдчула, як вiд жаху похолодала спина.